«Кам’яні» книги

«Кам’яними» книгами вчені називають печерні малюнки людей, адже саме з них сучасники дізналися, якими були наші предки, як вони жили.

«Глиняні» книги

У прадавньому Вавилоні близько п'яти тисяч років тому з'явилися перші «книжки». Вавілоняни та ассирійці спочатку гострими паличками писали на сирих глиняних плитках, наносячи знаки. У цьому письмі літери мали вигляд клинів. Після заповнення такої «сторінки» знаками її обпалювали на жаркому вогні у печах, мов горщики. Це письмо отримало назву — клинопис. За обкладинку служив ящик, у який складали плитки такої книжки. Така клинописна «книга» складалася із багатьох-багатьох сторінок. Користуватися «глиняними» книжками, які були дуже важкими та займали багато місця, було дуже незручно.  А для того, щоб пере­нести не те що цілу бібліотеку, а навіть лишень одну «книжечку», її власникові доводилося наймати не одного носія!

«Бамбукові» книги

У стародавньому Китаї бамбукові дощечки, вичищені, висушені та прогріті на сонці для захисту від гниття й  комах, нанизували на мотузок. Потім на такій книзі писали тушшю.

«Воскові» книги

Охайно витесані усередині дерев’яні таблички-дощечки скріплялися шнурками через дві дірки, у виїмку заливали жовтий або забарвлений у чорний колір віск, на якому гострим кінцем палички писали, а тупим – стирали написане. Проте книжки з воску, які могло розтопити сонце, було ненадійними та не дуже зручними.

«Диптих»

До 4 століття нашої ери греки і римляни робили книги з дощечок чи пластинок зі слонової кістки, які з’єднували кільцями або ремінчиками. Залежно від кількості дощечок  їх називали диптихом – 2 дощечки, триптихом – 3 дощечки і поліптихом́ – багато дощечок.

«Берестяні» грамоти

В 11-му столітті на Русі виникли берестяні книги – грамоти. Кору берези (берест) кип’ятили, зішкрібали її внутрішній шар, після чого матеріал ставав еластичним і м’яким, потім обрізали по краях, надаючи правильної форми. Книги створювали при монастирях, вони були коштовно оздобленими та дорогими.

Папірусний сувій

У Давньому Єгипті книж­ки виготовляли з папірусу. Серцевину річкового очерету — осоки болотної з високим й товстим стеблом  — розрізали на смужки, склеювали у стрічки, обрізали кінці, віджимали вологу, сушили на сонці, ретельно полірували. Таким способом отримували блискучі гладенькі, але ламкі, листки жовтуватого кольору, на яких писали. Книжка у вигляді довгої стрічки могла сягати в довжину до кількох десятків метрів. Після читання стрічку згортали у трубку — сувій — і ховали у футляр. Папірусом, виготовленим у Єгипті, користувалися майже дві тисячі років навіть у країнах Європи.

_{Папі́рус — 1. Тропічна багаторічна трав'яниста рослина родини осокових. 2.  У єгиптян і інших стародавніх народів — матеріал для письма з цієї рослини. 3. Стародавній рукопис на такому матеріалі.}

Зшитки пергаментних «тетрадос»

За два століття до нашої ери в стародавньому місті Пергамі (нині Бергам у Туреччині) люди навчи­лися робити з вичиненої, але не дубленої (без обробки речовинами для міцності) шкіри тварин довговічніший матеріал — пергамент. Шкіру телят, овець чи кіз промивали від крові й бруду, для видалення шерсті  декілька днів вимочували у вапняному розчині, потім на рамах очищали напівкруглими ножами від м'яса та жиру. Внутрішній, найміцніший шар — дерма — шліфувалася, вигладжувалася пемзою і сушилася на рамі. Для повного видалення жиру, відбілювання та однорідності кольору в пергамент втирали пасту на основі вапняку, борошна, білків, молока. Щоб листи не скручувалися, кожен шматок перга­менту згортали так, що виходило чотири сторінки, такий згорток грецькою мо­вою звався «тетрадос». Кілька таких «тетрадос» зшивали, вкладали у дерев’яні палітурки, обтягнені шкірою, і ви­ходила книжка. На сторінках з двох боків писали та малювали спеціальними «залізо-галловими» (на основі дубильних речовин і залізного купоросу) чорнилами, бо звичайні сажові змивалися. Рукописні книжки коштували дуже дорого, бо на те, щоб створити таку книжку йшли місяці, а то й роки, також їх коштовно оздоблювали. Щоб уберегти книжки, власники нерідко прикову­вали їх ланцюжками до полиць. На пергаменті писали аж до кінця 15-го століття.

В Україні пергаментом користувалися ще порів­няно недавно — чотириста років тому. На ньому писали важливі документи. 

^{Перга́мент — 1. Оброблена певним чином шкіра молодих тварин, що застосовувалася до винайдення паперу як матеріалу для письма. 2. Давній рукопис, документ, написаний на такому матеріалі. 3. Дуже міцний, цупкий обгортковий папір, який не пропускає жиру і вологи.}

Рукописні паперові книги

Потім почали виготовляти книги з паперу. Його винайшов чоловік на ім’я Цай Лунь в Китаї приблизно у 105 році нашої ери, що кілька століть трималося в секреті. Для виготовлення паперу спочатку довго товкли кору дерев у воді, щоб розділити на волокна, потім суміш трясли, щоб волокна переплелися. Коли вода стікала, на сітці залишався вологий аркуш паперу, який обережно знімали, клали на дошку й висушували. Книжки, як і раніше, зшивали з окремих зошитів і «вдя­гали» у тверду або м'яку обкладинку, але пергамент замінив дешевий папір.

_{Руко́пис — 1. Текст будь-якого твору, написаний автором від руки або надрукований на машинці. 2. Пам'ятка стародавньої писемності.}

Друковані паперові книги

Перший друкарський верстат

Перша друкована книжка з'явилася в німецькому місті Майнці. У 1450 році його мешканець — Йоганн Гутенберг — винайшов друкарський верстат. Спочатку в у спеціальних формочках – матрицях – відлили металеві брусочки з опуклим зображенням букв чи цифр. Металеві символи знаходилися у спеціальному ящику з відділеннями для кожної – складальній касі.

Друкарською формою служила спеціальна дощечка — верстатка, в яку складали літери для побудови слів, а потім уміщували в прес. Форму вкривали шаром фарби, а зверху клали аркуш паперу, іноді пергамент. У такий спосіб розмножували скільки завгодно примірників. Спочатку виникли друкарські майстерні – типографії, а потім і фабрики – друкарні. Упродовж  наступних п'ятдесяти років друкарські майстерні з’явилися в 260-ти містах Європи, а книжки стали доступними широким верствам населення.

_{Верста́т — 1. Примітивне дерев'яне устаткування для ткання ручним способом тощо. 2. Те саме, що верстак (спеціальний стіл з пристроями для кріплення оброблюваних ручним способом дерев'яних або металевих предметів). 3. Машина для обробки деталей або матеріалів.}

_{Друка́рня — поліграфічне підприємство, на якому виготовляють друковану продукцію різних видів.}

Пам'ятник І. Федорову в м. Львові

Іван Федоров вважається засновником книгодрукування в Україні. У 1574 році у м. Львові він видав перший східнослов‘янський «Буквар» та першу друковану книгу «Апостол».

_{«Апо́стол» — церковна книга, що містить «Діяння апостолів (учнів Ісуса Христа, які поширювали його вчення)» та їхні «Послання».}