Тема: розповідь про Василька і чорну кішку Пуму.

Головна думка: «Сім разів повторив правило, і навіть чорнюща Пума не зурочила».

Мета: заклик повторювати правила, а не шукати оправдання.

Рід літератури: епос.

Жанр: оповідання.

Доведення, що прочитали оповідання

Твір невеликого обсягу (до двох сторінок) про подію (хлопчик отримав   відмінну оцінку) з життя декількох персонажів (Василько, вчителька, незнайома жінка), що тривала недовго (декілька днів).

Будова твору

План

1. Чорна кішка Пума.

2. Не щастить на уроках.

3. Порада від незнайомої жінки.

4. Найвища оцінка для Василька.

5. Сім – магічне число.

Порушені проблеми: наполегливістю досягаєш результатів, забобонами оправдовуєш бездіяльність.

Написали, чому Василько повірив у число «сім»

   На мою думку, Василько повірив у магічне число «сім», бо на то були причини.

    По-перше, він вирішив, що власниця Пуми повинна знати таємницю, адже у неї живе чорний кіт. По-друге, незнайома жінка з третьої квартири говорила таємничо і переконливо. По-третє, коли серед промовок Василько сім разів повторив правило, тоді отримав найвищу оцінку.

    Отже, хлопчик підготувався, забув про оправдання, добився успішного результату. То як тут не повірити у магічне число.

Головний персонаж: учень Василько Моргайло.

Другорядні персонажі: вчителька Олена Михайлівна, незнайома жінка з третьої квартири.

Розповідь ведеться від імені автора.

Цитатна характеристика Василька Моргайла

^{ЧОРНА КІШКА, АБО МАГІЧНЕ ЧИСЛО "СІМ"}

    ^{Відтоді, як у дворі з'явилася Пума — так звали чорну кішку з третьої квартири,— Василькові Моргайлу перестало щастить. Та воно й не дивно; адже ще колись бабуся застерігала: перебіжить дорогу чорна кішка — чекай невдачі!}

    ^{І точно. Збирається оце Василько до школи, вигляне у вікно — не видно Пуми. Ага! Моргайло за портфеля — і бігом! Та тільки-но з під'їзду вискочить, аж тут і Пума... Ніби навмисно підстерігає хлопця. Чорну шерсть наїжачить, хвоста задере і перебіжить дорогу. Все! Невдача. А яка невдача може бути в учня? Звісно яка — погана оцінка!}

^{— Знову ти, Моргайле, не вивчив відмінки іменників,— докірливо каже Олена Михайлівна.}

^{— Та вчи-ив...— тягне Василько.— Тільки мені чорна кішка дорогу перебігла... От і не пощастило.}

     ^{У класі — сміх, а Васильку, звісно, не до сміху. Якось він, повертаючись додому, взяв та подзвонив у третю квартиру. Двері йому відчинила незнайома жінка — висока, сувора на вигляд, в отакезних окулярах.}

^{— Чого тобі, хлопчику?}

     ^{Василько посопів і каже:}

^{— Тьотю, не пускайте свою чорну кішку, коли я до школи йду, бо вона мені дорогу перебігає.}

     ^{Сувора жінка уважно подивилася на Моргайла і головою похитала:}

^{— Не щастить, мабуть? Двійки хапаєш?}

^{— Ага, за правила.}

    ^{Жінка подумала якусь мить, а тоді з сумнівом запитала:}

^{— А ти хоч правила вчиш?}

^{— Та вчу, вчу,— квапливо запевнив Василько.— Але ваша кішка як перебіжить мені дорогу, так я і забуваю правила. І родовий відмінок з називним плутаю.}

^{— Твоїй біді можна зарадити.}

    ^{Жінка запросила Василька до кімнати, всадовила на стілець, а тоді запитала: — А скільки разів ти правила повторюєш?}

^{— Ну... ну... раз...}

^{— Я так і знала!— сплеснула жінка руками.— Слухай мене, хлопчику, уважно. Чорна кішка і справді може наврочити, якщо правила повторювати лише один раз. Бо число «один» зовсім просте. А ось коли ти знатимеш магічне число, то хай хоч і всі чорні коти нашого міста перебіжать тобі дорогу — відмінну оцінку одержиш.}

^{— А яке маг... магічне число? Скажіть, будь ласка.}

^{— Тс-с-с... — Жінка приклала палець до вуст і, озирнувшись, зашепотіла: — Скажу, але тільки для тебе, ти ж — нікому анічичирк! Добре? Бо це — велика таємниця. Слухай мене уважно. Як тільки чорна кішка перебіжить дорогу, треба відразу ж тричі підстрибнути на правій нозі, потім — тричі на лівій. Запам'ятав?}

^{— Ага,— прошепотів Василько.— Тричі на правій і тричі — на лівій. А далі?}

^{— А далі треба швидко проказати:}

    ^{Щоб чорна кішка не зурочила і голови мені не заморочила, повторюю правила разів сім — назовсім!}

    ^{Тьху, тьху, тьху, щоб мені допомогло "сім" — магічне число!}

^{— І все? — зрадів Василько.}

^{— Все, хлопчику. Тільки не забудь: сім разів треба повторювати правила, адже сім — магічне число, і чорні коти перед ним безсилі.}

    ^{Василько так і зробив. Тільки Пума перебігла йому дорогу (а це сталося наступного ранку), Василько відразу ж підстрибнув тричі на правій нозі, потім — тричі на лівій, швидко проказав усі слова і сім разів повторив правило.}

    ^{І що б ви думали: найвищу оцінку одержав!}

^{— Молодець, Моргайле! — сказала Олена Михайлівна. — Сьогодні тобі, я бачу, не перебігала дорогу чорна кішка!}

    ^{А Василько мовчить. Таємниця ж! «От воно що! Виходить, число «сім» і справді магічне! Сім разів повторив правило, і навіть чорнюща Пума не зурочила».}

Оповідання Анатолія Григорука «Куди вітерець, туди й розумець» 

Чи віриш у прикмети