Прислів’я — це влучний образний вислів, який має повчальний зміст.
Приказка — це влучний вислів, який стверджує факт, він близький до прислів'я, але без повчального змісту.
Про птахів
Без крил і птах – ком.
Великий птиці велике гніздо потрібно.
Великі птахи мовчазні, мала птиця більше всіх кричить.
Видно птаха по пір’ю.
Видно птаха по польоту.
Вірний друг – рідкісний птах.
Воля пташці дорожче золотої клітки.
В одному пір’ї все життя не проходиш.
Всяка птиця до своєї зграї летить.
Всяка птиця своїм носом сита.
Всяка птиця своїм пером пишається.
Всяка птиця тепла шукає.
Всяка пташка своє гніздо любить.
Всяка пташка свої пісні має.
Всяка пташка свою пісню співає.
Всяка пташка по-своєму співає.
Годуй птицю зимою, вона віддячить весною.
Голосиста пташка, та чорна сорочка.
Де багато пташок, там нема комашок.
Де птах не літає, а своє гніздо знає.
Для птаха крила не в тягар.
Доспівалась пташка до зими, пришилося під стріхою зимувати.
Дружба, як відстань у птахів, – не має меж.
Дурна птиця, відірвавшись від зграї.
Дурна та пташка, якій своє гніздо не миле.
Є така пташка, яка ніколи не співає, а якщо заспіває, то дурним голосом.
Зав’яз пазурець — і пташці кінець.
Залетіла пташка вище свого польоту.
Знає птах, що без Батьківщини не годиться.
Знають птицю по пір’ю, а молодця – по мові.
І птах, висидівши та вигодувавши пташеня, його літати вчить.
І птах за собою виводок водить.
І птах перо в перо не народиться.
І пташка літає подумавши.
Кожна птиця – господиня свого гнізда.
Кожна птиця знайде свого Гриця.
Красна птиця пір’ям, а людина – знаннями.
Куди б не вирвалась птаха з клітки, їй все здасться раєм.
Ліпше пташині голодом у лісі, як при цукрі у багатій стрісі.
Ліпше пташці на зеленій вітці, ніж у пана в золотій клітці.
Ловчу птицю по дзьобу впізнають, а людину з гострим розумом – за словами.
Маленька пташка, та гострий дзьобик.
Мало-помалу пташка гнізда звиває.
Мудра птиця шкодує пір’я, мудра людина шкодує слова.
На яблуні і птах голосистіше співає.
Не ходи у воду за птицею, а у ліс за рибою.
Нікому сама птаха в руки не вскочить.
Потрапила в клітку пташка.
Пташка літає подумавши.
Пташку за крила не хвалять.
Птах радіє весні, а дитя матері.
Птахи сильними крилами, а люди – дружбою.
Птахові крила – а людині розум.
Птиці без лісу не живуть.
Птицю – кормом, людину словом обманюють.
Ранні пташки росу п’ють, а пізні слізки ллють.
Рано б пташка запіла, якби киця не з’їла.
У всякої пташки свої замашки.
У кожної пташки свої замашки.
У селі без птахів і летюча миша – птах.
Час не птах – за хвіст не впіймаєш.
Швидко птах літає, швидше кулі.
Щастя – вільна пташка: де захотів, там і село.
Щастя як жар-птиця – не кожному дається.
Яка пташка, така й пісня.
Як багато птиць, не буде гусениць.
Якщо пташка полетіла з клітки, не сподівайся, що вона повернеться назад.
Про гніздо
Воля пташці краща від золотої клітки.
Всяка пташка своє гніздо знає.
Гарна клітка не нагодує пташки.
Добра птиця свого гнізда не каляє.
Кожна пташка своє гніздо хвалить.
Погана та пташка, якій своє гніздо не миле.
Свого гнізда не цурайся.
Своє гніздо найтепліше.
Про гуся
Гогоче, як гусак на проталині.
Гусак злітав за море, стає балакучий, як качка.
Йому й біда, що з гуся вода.
Про ворону
Від ворон відстала, до пав не пристала.
Вліз між ворони, кракай, як і вони.
Ворона вороні ока не виклює.
Ворона до ворони сідає, бо кожен свого шукає.
Ворона й за морем літає, та дурна вертається.
Ворона прямо літає, та ніколи дома не ночує.
Ворона — сові не оборона.
Ворона хоч мала, а рот великий.
Воронятку гніздо — рідна хата.
Вороні і мило не поможе – все чорна буде.
Вороні соколом не бути.
Всяка ворона свій зобок набиває.
Голу кістку і ворона не хоче дзьобати.
Знати ворону по польоту.
Із ворон почали, а на сороки перевели.
Йому й ворона за солов’я стане.
Кому ворон над головою кряче, той має щастя собаче.
Куди б ворона не літала, завжди на гній сяде.
Куди ворона, туди й хвіст.
Куди вороні не літати, то треба крилами махати.
Лякана ворона куща боїться.
На кого ворони, на того й сороки.
Нащо вороні великі розговори, коли вона знав своє «кра».
Не поможе вороні купіль, а крукові мило.
Не вилітала ворона замолоду у вирій, то й не полетить на старість.
Не каркала ворона, догори летючи, а наділ і поготів не буде.
Старий ворон густо не кряче.
Старий ворон не каркне даремно.
Яка ворона в воду, така й з води.
Про голуба
Буде корм, а голуби злетяться.
До недоброї людини і голуб не летить.
Незлобливий, як голуб.
Про горобця
Горобець маленький, а серденько має.
Горобців боятися – проса не сіяти.
Горобці крупу з’їли, а синиця в клітку попала.
Горобці сидять настовбурчившись – незабаром збереться дощ.
Горобця не запрошують до танцю журавлів - у нього надто короткі ноги.
Де ті горобці подінуться, як корчма згорить?
Краще нині горобець, як узавтра голубець.
Ліпше горобець в руці, чим заєць в лісі.
Ліпше горобець у жмені, як журавель у небі.
Молодий горобець навчається чирікати у старого.
По горобцях з гармат не стріляють.
Не грати горобцеві з соколом.
Слово — не горобець, вилетить не впіймаєш.
Старого горобця на полову не зловиш.
Старого горобця на полові не проведеш.
То стріляний горобець.
Про грака, або гайворона
Горобець відразу злітає, а граку розбіг потрібен.
Про гуску
Гуси летять — зиму на хвості несуть.
Гусь свині не товариш.
Кожен вважає своїх гусей лебедями.
Один гусак поля не витопче.
Про дятла
Дятел і дуб продовбує.
Здорове дерево дятел не довбає.
Не болить голова тільки у дятла.
Хто б дятла знав, якби не його ніс.
Про журавля
Журавель високо літає, а від річки не відлітає.
Журавель літає високо, та бачить далеко.
Журавель на засохлому дереві гнізда не звиває.
Журавель прилетів і тепло приніс.
Журавель у небі, а ти йому вже ціну встановлюєш!
Журавель у небі – не здобуток.
Журавлі прилетіли — весну принесли.
Занадився журавель до бабиних конопель.
Лови журавля в небі.
Не кричали журавлі, як з вирію летіли, не будуть кричати, як і назад летітимуть.
Унадився журавель до бабиних конопель.
Про зозулю
Зозуля житнім колосом удавилася.
Зозуля кує, по будинку горює.
Зозуля своє гніздо не в’є.
Зозуля собі гнізда не мостить.
Поміняли зозулю на яструба.
Про те зозуля кує, що свого гнізда не має.
Скільки зозуля ні кукуй, а до зими відлітати.
Ще й на нашій вулиці зозуля закує.
Про індика
Індик думав, думав, та й у суп попав.
Індик думав та й у борщ попав.
Опустив крила, як обскубана гуска.
Про качку
Дурна і ненажерлива, як качка.
Не рахуй каченят, поки не вивелися.
Скільки качці не бадьоритися, а лебедем не бути.
Якщо світ затопить вода, хіба качка стане сумувати?
Про кібчика
Кібчик — птичка невеличка, та пазурі гострі.
Невелика птиця, та кігтик гострий.
Про крука
Де стерво, там і круки.
Круки сідають, а пани на людську душу чигають.
Крук крукові ока не видзьобає.
Не дурний крук пустити з рук.
Не штука встрелити крука, як сидить, але штука, як летить.
Ще жодне мило крука не змінило.
Про кулика
Всяк кулик на своєму болоті.
Всяк кулик хвалить своє болото.
Далеко кулику до орла.
Кулик до води охочий, а плавати не вміє.
Кулик кулика бачить здалека.
Кулик — не велик, а все-таки птиця.
Кулик невеликий, а все-таки пташка.
Кожний кулик своє болото хвалить.
Про курку
Буває, що і курка півнем співає.
Він такий, що його й кури заклюють.
Всяка курка не дурна: не од себе, а все до себе гребе.
Голодній курці все просо на думці.
Голодній курці просо сниться.
Добра квочка одним оком зерно бачить, другим - шуліку.
З курми лягай, з півнями вставай.
З курми спати лягай і з курми вставай.
І чорна курка білі яйця несе.
Кому весілля, а курці смерть.
Кому що, а курці просо.
Курка п’є, а на небо дивиться.
Курчат по осені рахують.
Мокра курка, а теж бундючиться.
Мудріші тепер яйця, ніж кури.
На словах — орел, на ділі — мокра курка.
Не всі кури одної натури.
Розжиріла курка яєць не несе.
Скажеш курці, а вона всій вулиці.
Є крила і в курки, та не летіти їй далі своєї вулиці.
Яйця курей учать.
Якщо ти курка, то чому несеш гусячі яйця?
Про ластівку
Без першої ластівки весна не обходиться.
Де ластівка не літає, а на весну додому прилітає.
Ластівка весну починає, осінь накликає.
Ластівка день починає, а соловей його кінчає.
Ластівки вилітають — годину обіцяють.
Одна ластівка не робить весни.
Ранні ластівки — щасливий рік.
Про лелеку
Де лелека водиться, там щастя родиться.
Де лелека не літає, а на весну додому повертає.
Дурний той лелека, якому своє гніздо не миле.
Лелеки летять тільки до добрих людей.
Прилетіли лелеки – весну принесли здалека.
Хіба можуть ластівки і горобці знати думи лелеки.
Як з’явилися на городі лелечі лапи, не забирай з грядки сапи.
Про лебедя
Лебеді полетіли, понесли на крилах зиму.
Лебідь під небом, метелик над землею — кожному свій шлях.
Постава лебедина, хода павина.
Про одуда
Гарне пір'ячко на одуді, та сам смердить.
Про орла
Краще битися орлом, ніж жити зайцем.
Куди орли літають, туди сорок не пускають.
Ластівка день починає, а соловей кінчає.
Молоде орля, та вище старого літає.
Не вчи орла літати, а рибу плавати.
Не вчи орла літати, а солов’я співати.
Орел мух не ловить.
Орел хоч і страшний, але залишається птахом.
Про паву і павича
Видно паву і по носі, що бродила по просі.
Павич красивий, та ногами нещасливий.
Про півня
Без півня хата глуха.
Де курки — красуні, там і півні – молодці.
Забіякуватий півень жирний не буває.
Кому ведеться, тому і півень несеться.
Співає півень, та не по-солов’їному.
Співатиме півень, чи ні, а день буде.
Про синицю
За морем і синиця птиця.
Краще синиця в жмені, ніж журавель у небі.
Краще синиця в руці, ніж журавель у небі.
Синицю хоч на пшеницю, так не буде толку.
Синиця — не птиця.
Синичка — горобцю сестричка.
Трохи синиця їсть, п’є, так весело живе.
Про сову
Горобці під покрівлю, а сови на ловлю.
Ніхто не буде знати, тільки сич та сова, та людей півсела.
Сова вдень мовчить, а вночі кричить.
Сова плаче — сліз не має.
Сова про сову, а всяк по собі.
Сова спить, а кури бачить.
Сові сонце очі коле.
Сова хоч би літала під небеса, та соколом не буде.
Про сокола
Видом сокіл, а голосом ворона.
Знати сокола по польоту, а доброго молодця по походці.
І сокіл вище сонця не літає.
Наряд соколиний, а хода вороння.
Підстреленого сокола і ворона клює.
Сокола з рук не пускай.
Сокола по польоту впізнають.
Про солов’я
І соловейко не співає, коли їсти не має.
Не потрібна солов’ю золота клітка, краща йому зеленая вітка.
Не потрібна солов’ю золота клітка, краще зелена гілка.
Не прилетів соловей, нехай же іволга за нього править.
Прирівняв солов’я до зозулі.
При соловію і горобець співак.
Соловей бере співом, а людина — умінням.
Соловейко щебече, а баба й собі пробує.
Соловей місяць співає, а ворона круглий рік кряче.
Соловей співає, поки голос має.
Соловей тоді починає співати, як нап’ється води з березового листя.
У кожного солов’я пісня своя.
Хоч соловейко маленький, та його пісні удаленькі.
Якби кущ не милим був, соловей гнізда б не вив.
Про сороку
Всяка сорока від свого язика страждає.
Двох сорок разом за хвіст не вдержиш.
Дружні сороки і орла заклюють.
І сорока розказує, та толку мало.
Не вчи сороку навприсядки танцювати.
Не одна сорока білобока.
Принесла сорока на хвості хвацько.
Сорока без причини не стрекоче.
Сорока гостей кличе.
Сорока звістку на хвості принесла.
Сорока з тину, а десять — на тин.
Сорока на хвості принесла.
Сорока скрегоче, бо гостей хоче.
Сорока у ворони просить оборони.
Цокотала сорока пугачеві і про те і про се, він їй в одвіт: «Пугу!»
Про сича
Бенкетують вночі сови та сичі.
Про тетерева
Видом орел, а розумом тетерів.
Про чайку
Оце тобі, чайко, за те і плата, що в тебе голівка чубата.
Дружні сороки і гусака з’їдять, дружні чайки і яструба заб’ють.
Про чаплю
Не хотіла чапля рибок, а тепер їсть жаби.
Про шпака
Побачив шпака — весна на порозі.
Про шуліку
Шуліку пізнають по польоту, спритну людину – по ході.
Про яструба
Де ворона не літала, а до яструб в кігті потрапила.
Налетів як яструб.
Прислів'я про місяці та пори року
Прислів’я та приказки про дружбу
Прислів'я про ставлення людей до знань, природи та інших людей