"ЯК ДИТИНОЮ, БУВАЛО..."

Як дитиною, бувало, 

Упаду собі на лихо,

То хоч в серце біль доходив,

Я собі вставала тихо.

 

«Що, болить?» – мене питали,

Але я не признавалась –

Я була малою горда1, –

Щоб не плакать, я сміялась.

 

А тепер, коли для мене

Жартом злим кінчиться драма2

І от-от зірватись має

Гостра, злобна епіграма3, –

 

Безпощадній зброї сміху

Я боюся піддаватись,

І, забувши давню гордість,

Плачу я, щоб не сміятись.

02.02.1897

 

1. Гордий  тут сповнений особистої гідності, самоповаги

2. Драма – тут напружений момент.

3. Епіграма – тут короткий сатиричний вірш на якусь особу.

Жанр: вірш. 

Тема: розповідь поетеси про боротьбу зі власною хворобою, що спіткала її у дитинстві.

Ідея: уславлення сили волі, заклик долати труднощі.

Основна думка: сильна духом людина здатна долати труднощі.

 

Художні засоби

Епітети: гостра, злобна епіграма, малою горда, вставала тихо, безпощадній зброї; давню гордість.

Метафори: «упаду собі на лихо», «зброї сміху... піддаватись». 

Персоніфікація: «в серце біль доходив», «зірватись має ...епіграма».

Повтори звукові: от-от.

Риторичне запитання: «Що болить?»

Антитеза: «щоб не плакать, я сміялась», «плачу я, щоб не сміятись».

Оксиморон«жартом злим».

 

Кількість строф: чотири

 

У 1880 році Леся захворіла, а простуда на Водохреща 1981 року прискорила перебіг хвороби. На час написання вірша пройшло сім болючих років.

Вірш умовно можна поділити на дві частини. У перших двох строфах поетеса згадує себе в дитинстві, у двох інших йдеться про дорослу вже людину-митця.

    У дитинстві Леся зрозуміла марність сліз у боротьбі зі своєю хворобою, намагалась не зосереджуватись на ній («як дитиною, бувало, упаду собі на лихо»), хоч терпіла важкий фізичний біль («хоч в серце біль доходив»).

    Мужня дівчинка терпляче переносила страждання («але я не признавалась»), долала труднощі з гордою посмішкою, формуючи здатність бути радісною («щоб не плакать, я сміялась»).

    Будучи дорослою Леся Українка усвідомлює невиліковність хвороби, яка спіткала її ще з дитинства (для мене жартом злим кінчиться драма), проте тепер вона не безжурний співець («от-от зірватись має гостра, злобна епіграма»).

   Поетесі  все важче сміятися, бо відчуває біль інших людей («безпощадній зброї сміху я боюся піддаватись»), тепер вона намагається поетичним словом говорити про чужі страждання («забувши давню гордість, плачу я, щоб не сміятись).

      

Розповідь про дитинство Лесі Українки (1871-1913)

Українці, якими я пишаюся

       

  • Дмитро
    а де контраст ? ---- контраст (потилежність, антоніми), дивись антитеза (протиставлення)
    10 грудня 2017 20:52
  • Римма
    Спасибо вам огромное очень помогли)))
    7 грудня 2019 15:49
  • Сергей
    капец круто спасібо
    15 грудня 2020 15:25