Пафосно-проникливий вірш «Заповіт» Тараса Шевченка став духовним заповітом  для цілого народу.

   У перших строфах, хворий поет, вважаючи, що стоїть на порозі смерті, просив: «як умру, то поховайте … на Вкраїні милій». Виконуючи волю Великого Кобзаря, друзі перепоховали його на Чернечій горі, звідки видно «лани широкополі, і Дніпро, і кручі». Згодом вона стала називатися Тарасовою горою. Заповідний комплекс у Каневі відвідує багато людей, щоб віддати свою шану, черпати натхнення, більше дізнатися про Великого Кобзаря.

   У наступних строфах вірша Тарас Шевченко благословенно закликає народ «волю окропіте». Нарешті 24 серпня 1991 року була проголошена незалежність нашої держави, яку визнало світове співтовариство. Віковічна боротьба українського народу за волю увінчалась успіхом! Думаю, можна стверджувати, що ця частина «Заповіту» виконана.

   В останній строфі поет виражає надію, що його мила Україна буде вільною серед рівних держав. На мою думку, українці тільки частково виконали цю частину заповіту поета. Адже, щоб повноправно жити у «сім'ї великій» європейських держав, потрібно подолати корупцію, не вірити порожнім  обіцянкам, карати крадіїв, бути нетерпимими до ворогів державності, слідувати демократії. Зараз ми живемо у нелегкий час випробовування, коли маємо довести, що є гідними нащадками козаків, гайдамаків, січових стрільців, Шевченка. За останні роки незалежна країна зуміла виховати покоління патріотів, а революція гідності народила своїх новітніх героїв. Згуртувалося громадянське суспільство, коли для людей різних національностей Україна стала батьківщиною. Добровольці, воїни, волонтери, журналісти захищають країну.

    Терпеливий український працьовитий народ… Але кожному терпінню рано чи пізно настає кінець... Це дає впевненість, що народ повністю виконає заповіт Великого Кобзаря.

Яким я уявляю майбутнє України?

Аналіз вірша Т Шевченка «Заповіт»