Розрізняють лексику пасивну (історизми і архаїзми, які входять до застарілої лексики,  та неологізми, бо усі вони рідко вживаються) та активну.

Історизми— це слова, що називають явища, предмети минулих епох і не мають відповідників у сучасній українській літературній мові. Це назви понять старовини: воєвода, панщина, кріпак, свитка, кобеняк.

Архаїзми — це застарілі синоніми до сучасних слів або слова, що змі­нили своє значення: десниця — права рука.

Неологізми — це слова й словосполучення, що з’явилися в мові нещо­давно, але поступово входять до широкого вжитку. З часом вони стають загальновживаними словами (космонавт, телебачення), більшість такої лексики стає інтернаціональною (мобільний зв 'язок, менеджер, спонсор, комп 'ютер, електронна пошта). Нові слова, утворені письменниками, називаються авторськими нео­логізмами, вони не стають загальновживаними.

За вживанням усі слова поділяють на загальновживані (їх використовують усі люди в усному й писемному мовленні, таких слів у мові — більшість, вони називають явища й предмети (мати, дочка, брат, сестра, хліб, сіль, вода, пшениця) та стилістично забарвлені (вживають у текстах різних стилів).

До стилістично забарвлених слів належать:

книжна лексика — слова, властиві передовсім писемному мовленню: держава, мир, істина, намір, меценатство, спостережен­ня, рішення;

розмовна лексика — слова, що їх уживають у побутовому мов­ленні (у словниках біля та­ких слів роблять позначку розм.) і які виразно передають оцінку осіб, предметів, явищ і почуттів: синок, мастак, смакота, хапуга, злюка, горлопанити, байдикувати, електричка, мобілка, маршрутка, велик, телик.

Книжна лексика поділяється на такі групи:

суспільно-політична лексика — слова, пов'язані з політичним і громадським життям суспільства і людини в суспільстві: Верховна Рада, парламент, народний депутат, Рада Європи, вибори, преса;

наукова лексика — слова, що вживаються в науковій літературі та мовленні науковців: аргумент, дослід, спостереження, зіставлен­ня, експеримент, іменник, словосполучення, речення, клітина, раді­ус, систематизувати, класифікувати, пульсари, магнітні хвилі;

офіційно-ділова лексика — слова, уживані в діловому спілку­ванні, зокрема в документах (ділових паперах): закон, наказ, заява, реєстрація, інструкція, відрядження, угода, посвідчення, протокол.

Терміни— слова, що називають певні поняття, вживають науковці, військові, спортсмени, діячі мистецтва у своїй професійній діяльності, застосовуються в на­уковому та офіційно-діловому стилях. Вони назива­ють певні поняття:

• науки (спрощення, відмінювання, абстракція, вища нервова діяльність);

• техніки (динамік, процесор, операційна система);

• мистецтва (інтермецо, амплуа, інженю, соло, па-де-де, нот­ний стан).

Професіоналізми— слова, які вживаються людьми певної професії: терапевт, скальпель, педрада, унаоч­нення, класний журнал, картина, натютморт. Професійні слова виникають і там, де термінології не може бути: за­виснути (тимчасово припинити роботу) — з мовлення програмістів; вікно (незаповнений між уроками час) — з мовлення вчителів; карнизик(верхня частина опуклості глечика) — з мовлення гончарів. У художніх творах професійні слова вживають для точнішо­го відтворення життя, праці та побуту представників певних професій.

Діалектизми — слова, які вживаються лише жителями певної місцевості: вуйко (дядько), пательня (сковорода), п'єц (піч), бараболя (картоп­ля), оседок (житло), перепудитися (злякатися), губи (гриби) та ін.

Просторічна лексика — слова, що виходять за межі літературного вжитку: секлетар (секретар), пожалуста, до свідання та ін.

Жаргонізми — емоційно забарвлені слова, особливо вони поширені серед молоді: тачка (машина), кльово (добре), фігня (нісенітниця).