Розрізняють лексику пасивну (історизми і архаїзми, які входять до застарілої лексики, та неологізми, бо усі вони рідко вживаються) та активну.
Історизми— це слова, що називають явища, предмети минулих епох і не мають відповідників у сучасній українській літературній мові. Це назви понять старовини: воєвода, панщина, кріпак, свитка, кобеняк.
Архаїзми — це застарілі синоніми до сучасних слів або слова, що змінили своє значення: десниця — права рука.
Неологізми — це слова й словосполучення, що з’явилися в мові нещодавно, але поступово входять до широкого вжитку. З часом вони стають загальновживаними словами (космонавт, телебачення), більшість такої лексики стає інтернаціональною (мобільний зв 'язок, менеджер, спонсор, комп 'ютер, електронна пошта). Нові слова, утворені письменниками, називаються авторськими неологізмами, вони не стають загальновживаними.
За вживанням усі слова поділяють на загальновживані (їх використовують усі люди в усному й писемному мовленні, таких слів у мові — більшість, вони називають явища й предмети (мати, дочка, брат, сестра, хліб, сіль, вода, пшениця) та стилістично забарвлені (вживають у текстах різних стилів).
До стилістично забарвлених слів належать:
• книжна лексика — слова, властиві передовсім писемному мовленню: держава, мир, істина, намір, меценатство, спостереження, рішення;
• розмовна лексика — слова, що їх уживають у побутовому мовленні (у словниках біля таких слів роблять позначку розм.) і які виразно передають оцінку осіб, предметів, явищ і почуттів: синок, мастак, смакота, хапуга, злюка, горлопанити, байдикувати, електричка, мобілка, маршрутка, велик, телик.
Книжна лексика поділяється на такі групи:
• суспільно-політична лексика — слова, пов'язані з політичним і громадським життям суспільства і людини в суспільстві: Верховна Рада, парламент, народний депутат, Рада Європи, вибори, преса;
• наукова лексика — слова, що вживаються в науковій літературі та мовленні науковців: аргумент, дослід, спостереження, зіставлення, експеримент, іменник, словосполучення, речення, клітина, радіус, систематизувати, класифікувати, пульсари, магнітні хвилі;
• офіційно-ділова лексика — слова, уживані в діловому спілкуванні, зокрема в документах (ділових паперах): закон, наказ, заява, реєстрація, інструкція, відрядження, угода, посвідчення, протокол.
Терміни— слова, що називають певні поняття, вживають науковці, військові, спортсмени, діячі мистецтва у своїй професійній діяльності, застосовуються в науковому та офіційно-діловому стилях. Вони називають певні поняття:
• науки (спрощення, відмінювання, абстракція, вища нервова діяльність);
• техніки (динамік, процесор, операційна система);
• мистецтва (інтермецо, амплуа, інженю, соло, па-де-де, нотний стан).
Професіоналізми— слова, які вживаються людьми певної професії: терапевт, скальпель, педрада, унаочнення, класний журнал, картина, натютморт. Професійні слова виникають і там, де термінології не може бути: зависнути (тимчасово припинити роботу) — з мовлення програмістів; вікно (незаповнений між уроками час) — з мовлення вчителів; карнизик(верхня частина опуклості глечика) — з мовлення гончарів. У художніх творах професійні слова вживають для точнішого відтворення життя, праці та побуту представників певних професій.
Діалектизми — слова, які вживаються лише жителями певної місцевості: вуйко (дядько), пательня (сковорода), п'єц (піч), бараболя (картопля), оседок (житло), перепудитися (злякатися), губи (гриби) та ін.
Просторічна лексика — слова, що виходять за межі літературного вжитку: секлетар (секретар), пожалуста, до свідання та ін.
Жаргонізми — емоційно забарвлені слова, особливо вони поширені серед молоді: тачка (машина), кльово (добре), фігня (нісенітниця).