Цвіла Троянда у садочку, А недалечко, у куточку, Між бур’яном бринів Будяк. І каже він Троянді так: — Нащо се ти колючок начіпляла? — А ти нащо? — вона його спитала. — Я? — обізвавсь Будяк,-  

Лісова чарівниця танцює , кружляє на галявині . Раптом вона бачить засмучену білочку.   Чарівниця : — Чому плачеш , білко дорога ?    Білка з сумом говорить : — З подругами лісовими довго я гуляла, та й усе на світі ми позабували. Cтрибала , гасала та й біди зазнала,

Першим прийде Миколай. Ти святого зустрічай. Чемним будь, допомагай, Під подушкою тоді Ти знайдеш його дари.   У кутку стоїть дідух, Мама нам спече пампух. Вечір-свят збере усіх: І дорослих, і малих У родинне коло скоро.   Потім буде в нас Різдво – Найвеличніше воно Серед свят

Акровірш - це віршований твір, у якому початкові літери кожного рядка утворюють якесь слово або фразу.    ВІТЕР      акровірш, загадка Вихрем високо літає І сильно шумом завиває. Торнадом називається, Екологія стражадає. Руйнує все він та ламає.  

Жила собі цариця. Славна була дівиця. Всі її любили І віддано служили. Панувало там добро, Ніде горя не було. Про неї день у день Народ співав пісень.   В іншім царстві жив король, Побачив її в один день. Захотів царицю зустріти, З нею поговорити. І вирушив за нею До царства чужого, Ні на що

Дві дівчинки чарівні у лісочку жили, Великими природолюбами вони були. Перша, Наталя, оділа коралі та Незвичайні сережки – свої обережки. У другої , Оленки, є миле чарівне кольє, Воно теж оберігає та злі сили відганяє. Люблять дівчата усе живе, Полікують поранене деревце, Люблять рослини,

Літо-літечко моє, ти таке красиве! Квіти пишно розцвіли – для оченят диво! На вулиці дітлахи в різні ігри грають, За компами менш сидять, до річки збігають. Літо плавати навчить. Це час для розваги! І морозиво смачне можна ласувати!

Ой, веселко кольорова, Не спіши зникати , Твої барви веселкові Дай порахувати. Червоний – розпечена лава, кров та гаряча любов ! Ораннжевий – непростий Відблиск має золотий! Жовтий – колір сонця Та променя його у віконці! Зелений – колір трави, Літа теплого та весни!

Не забувай, люба дитино, Що мова рідна є єдина! Істинна в рідному слові, Відділи його від полови!   Ти складай чудові вірші, Твори «маленькі кобзарі», Щоб про славу України Кожна знала вже людина.   Мову ти не забувай, Чарівну пісню заспівай. Щоб у нашій Україні, Чули її та

Мову рідну я вивчаю, Вірші іноді складаю. Тексти мовою своєю Пишу серцем і душею. Дуже хочу, щоб вона Залишилася жива У житті усіх людей.   Де розкинувся мій край, Мово, пишно процвітай! Гори Карпати, полонини, Швидкі ріки та моря – Це усе наша земля. Ну а мова рідна, щира –

Раз, два, три, чотири, Ми не любимо лінивих ! П’ять, шість, сім, Зичим радості усім!   Вісім, дев’ять, десять, Ми не будемо брехать ! Одинадцять та дванадцять, Хочем все на світі знать!   Лічилка про друзів Лічилка про птахів  

Він не скаже: «надоїло». Завжди зробить своє діло,
До кінця його доводить.

Хто трудиться без упину? І не каже : «все це кину», Все про мене добре знає , І піклується, навчає. А ще добре дуже дбає І , як пташка, прилітає, Мені також співчуває, Коли хвора, поруч тут, Не дарма є мами труд. Бо для кожного – єдина! Ну, а я її дитина. Нумо, хто це ?

Ось з’явилось ясне сонечко, Посміхнулось у моє віконечко. Розкривають пелюстки квіти Та радіють теплу діти.   Жайворонки у небі в’ються І співають, і сміються, Крилами вони махають Прихід весни сповіщають.   Щебечуть навколо пташки, Зеленіють на деревах листки. Оживає навкруги

По сусідству в нас жила Мила дівчинка одна, Що любила працювати, На безпеку не зважати. І от сталася біда: Борщ гарячий розлила, Собі руку обпекла. Гірко плакала вона … Довго рана заживала – Це вже їй наука стала: Ти роби все обережно, Без поспіху і уважно. Вивчи правила усі Поведінки