На мою думку, вірші в Ліни Костенко – це осінні акварелі.

    По-перше, акварелі – це картини. Саме рядки віршів породжують в уяві гарні картини: клумба зі здивованими квітами, клени парку у кольоровому листі, прощання чорногуза зі своїм краєм, дбайлива сойка завзято ховає жолудь, без мелодій вже плаче коник. По-друге, акварелі виконані фарбами, що розводять водою, набуваючи різних  відтінків. У віршах поетеси неймовірно багато барв: червоний, жовтий, срібний, золотий, зелений, чорний, смарагдово-рудий, синій. По-третє, ліричні акварелі, ніби  оживають багатьма осінніми звуками: криком сойки, чиханням (апчхи) ворона, проханнями кленів, хлюпотінням дощу, шурхотом опалого листя, плачем коника. 

   У віршах майстерно передані осінні настрої: здивування квітів, байдужість ворона, смуток дерев, прощання перелітних птахів, пишання смарагдово-рудих лісів,  уславлення осені, горювання коника. Як говорить мудре прислів’я:  «Усякому літові кінець, а осені початок». 

Аналіз вірша Ліни Костенко «Здивовані квіти».

Аналіз вірша Ліни Костенко «Красива осінь вишиває клени».

Аналіз вірша Ліни Костенко «Вже брами літа замикає осінь».

Аналіз уривка Ліни Костенко «Стоять ліси смарагдово-руді…» з поеми «Маруся Чурай». 

Аналіз вірша Ліни Костенко «Осінній день, осінній день, осінній!».