Рід літератури: лірика.

Вид лірики: філософська.

Жанр: вірш.

Тема: зображення від’їзду внучки та сум бабусі.

Головна думка: бабуся — берегиня роду («бабка все стояла на дорозі, хустинкою торкаючись до сліз»).

Ідея: заклик любити своїх рідних, частіше провідувати, не залишати їх надовго.

Художні засоби

Епітети: «дитячим сміхом», «вікової звички», «у спорожнілу хату», «тихенько опустила».

Метафора: «сміхом бризнувши в зело», «за повелінням вікової звички».

Персоніфікація: «курява вляглась», «вийшли...зорі-жаровички», «перекотилось літо за село», «осінь … опустила...листок».

Порівняння: «зорі-жаровички».

Анафора: «І курява... І вийшли ...   І тихо бабка … І осінь...»

Зменшувальні суфікси: «черевички», «рученя», «жаровички», «малесенькі», «тихенько».

Інверсія: «перекотилось літо за село», «і вийшли в небо зорі-жаровички»

Кількість строф: чотири.

Вид строфи: чотиривірш (катрен).

Віршовий розмір: п’ятистопний ямб

/U_/U_/U_/U_/U_/U

/U_/U_/U_/U_/U_/

Римування: перехресне (АБАБ).

Рими: черевички — звички, зело — село, бензовозі — дорозі, коліс — сліз, жаровички — черевички, села — занесла, світила — опустила, сном — вікном.

За місцем наголосу жіночі рими (черевички – звички, бензовозі – дорозі, паровички – черевички, світила – опустила) та чоловічі рими (зело – село, коліс – сліз, села – занесла, сном – вікном). 

Художні образи: черевички (духовний зв'язок), зело (мальовничість), літо (дитинство), дорога (життєвий шлях), сльози (смуток), небо (спокій), хата (рід), осінь життя (старість).

З першої строфи дізнаємося про те, що від бабусі поїхала внучка, бо скінчилися літні канікули, і забула черевички. У другій строфі поезії дівча «махнуло рученя…, а бабуся ще довго «стояла на дорозі, хустинкою торкаючись до сліз», адже в дитинстві не дуже замислюєшся як багато значить у житті бабусина любов. У третій строфі читач відчуває самотність рідненької, коли «малесенькі дитячі черевички у спорожнілу хату занесла». У четвертій строфі розуміємо, що бабуся буде чекати онуку до наступного літа, а тепер забуті черевички – це спогади про неї, а чи відбудеться ця зустріч – наперед невідомо, бо підкралася осінь життя – старість. Саме в останній строфі автор закликає читачів відвідувати своїх стареньких родичів, на залишати їх одних надовго.

ЗАБУЛА ВНУЧКА В БАБИ ЧЕРЕВИЧКИ

Забула внучка в баби черевички...

Дитячим сміхом бризнувши в зело¹.

За повелінням вікової звички

Перекотилось літо за село.

Махнуло рученя на бензовозі —

І курява вляглась після коліс.

А бабка все стояла на дорозі,

Хустинкою торкаючись до сліз.

І вийшли в небо зорі-жаровички,

І тихо бабка посеред села

Малесенькі дитячі черевички

У спорожнілу хату занесла.

Лягла собі. І світло не світила.

Торкнулась черевичків перед сном —

І осінь їй тихенько опустила

Горіховий листок перед вікном.

^{1. Зело — зелень.} 

Аналіз вірша Станіслава Чернілевського  «Теплота родинного інтиму»

Короткий літературознавчий словник