Серія "Вчимось разом" до підручника "Українська література 7 клас Авраменко О.М."
1. Коли мати дізналася про успіхи Михайлика в школі, то вона Б зажурилася
2. На початку розділу дев'ятого Михайлик приступив до написання А п'єси
3. Наречений називає кохану Мар'яну Б княгинею й зіронькою.
4. Враження справив останній розділ повісті дуже теплі. Цікаво було дізнатися як письменник вперше довідався про театр, робив свої початкові спроби в літературі.
5. Неграмотне вживання слів Юхримом Бабенком створює комічний ефект: іміється (мається), соображеніє розуму (думки), елеганції (елегантності, вишуканості), понятія (розуміння), натурально (звичайно), ні резону, ні політики, ні параграфу (нічого), несовмістимі (вперті) тощо.
6. Діалог між Михайликом і Андрієм.
— Ти звідки такий вискіпався? — підхопивши мене під боки, запитав парубок.
— Он звідти, — невиразно промовив я. — Пустіть мене, дядьку, в театр.
— Чого захотів! Я тебе пущу, але так, щоб знав, де раки зимують!
— Я вже знаю, де вони зимують… — жалісно заскімлив, бо не раз про це чув од дорослих.
— А куди Макар телят ганяє теж знаєш? — уже з цікавістю покосував на мене парубок.
— І це знаю, — бадьоріше відповів я.
— Ну, а де роги козам правлять?
— Теж знаю.
— А по чому фунт лиха?
— Це як на якому ярмарку, — посмілішав я. Моя відповідь сподобалась любителю приказок, він засміявся і ще запитав:
— А чого ж ти не знаєш?
— Не знаю, що таке тіатри. Пустіть мене побачити.
— Іч, який планетний — чого захотів!? Я зараз як втру тобі часнику, то надовго забудеш про театри, — і парубок повів мене поперед себе до виходу. А там уже хлопчаки збагнули, що й до чого, й почали тицяти на мене пальцями.
Письменник досягнув комічного ефекту за допомогою вживання фразеологізмів, прислів’їв і приказок та дотепних відповідей на них.
7. Дядько Себастіян не зупинився біля Михайлика, коли допоміг йому потрапити на виставу, бо «він бачив, що мої сльози були на підході, а він мав делікатну душу». Дядько був тактовним, готовим зробити послугу.
8. На прощання Мар'яна побажала Михайликові: «І вчися, Михайлику, та так учися, щоб усі знали, які то мужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!». Цінність такого побажання – це заклик заслужити високу повагу до себе зі сторони інших.
9. Наречений називає Мар'яну княгинею, зіронькою, що символізує дівочу красу та незгасимість кохання.
10. Перше речення повісті: «Прямо над нашою хатою пролітають лебеді», а останнє речення повісті: «А лебеді летять… над моїм дитинством… над моїм життям!...».
Політ лебедів символізує плин життя (щороку восени лебеді летять у вирій, щоб повернутися навесні).
11. Доберіть заголовок до кожного розділу повісті.
12. Про які загальнолюдські цінності йдеться в повісті «Гуси-лебеді летять»?
Згадаємо, що загальнолюдські цінності — це моральні норми, що є спільними для різних народів та культур. Серед них розрізняють громадянські (права, свободи, суверенність та відповідальність особистості тощо); абсолютні, або вічні (істина, добро, краса, правда, любов, віра, міра, повага тощо); моральні (чесність, доброзичливість, милосердя, ввічливість, справедливість, прощення, працелюбність, батьківська любов, гідність тощо); національні (національна гордість, патріотизм, висока культура тощо); життєві (сенс життя, щастя, воля, мудрість, творчість, праця тощо); валеологічні (людське життя, здоров'я) тощо.
На мою думку, у повісті йдеться про такі загальнолюдські цінності:
|
Батьківська любов |
«Отак перші дні зими тато заносив мене у школу, а після уроків знову загортав у кирею і ніс додому». «Згодом батько змирився, що йому й далі доведеться вбожіти — продав корівчину, а я пішов учитися…» |
|
Працелюбність народу |
«Я пам'ятаю, як урочисто проводжали в поле плугатарів із раннім плугом… А хіба не святом ставав той день, коли ти сам торкався до чепіг і проводив свою першу борозну?» «Мати вірила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила на долю всякого: і роботящого, і ледащого» |
|
Прагнення до прекрасного, замилування красою природи |
«Також люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини» |
|
Милосердя та добро, небайдужість |
«То й добре, синку, що давав, … Бо хто й пособить у світі бідному чоловіку, хто дасть йому скибку хліба чи ложку борщу? Ніхто, тільки такий самий злидар» |
|
Співчуття до чужого болю |
«Я знаю: у тебе горе, а коли горе — в усіх болить серце. Того й хотіла побачити тебе» |
|
Справедливість, правдивість |
«Не гонися, Юхриме, за фортуною-долею, ой, не гонися … Бо ти, коли наздоженеш долю, — собакою вчепишся в її приполи і триматимеш тільки побіля своєї парсуни. А доля і людям потрібна» |
|
Щедрість та щирість |
«Потім я висипав у поділ сорочечки хлопчака насіння з однієї кишені і взявся за другу..» |
|
Повага до старших |
«Серед майстрового люду найбільшої слави зажив мій дід Дем'ян, якого знав увесь повіт» |
|
Істина, життя по совісті |
«І чого тільки не було на тому суді! Тут на веселці, як на гойдалці, владно сидів Христос-вседержитель, під ним чиясь дебела рука важила на шалькових терезах правду і кривду, обабіч вседержителя на білих хмарах стояли пророки, богородиця і Іван Предтеча» |
|
Вдячність |
«Дядьку Себастіяне, мій перший добрий пророче, моя радість і смуток! Вас уже давно немає на світі, але й досі мені світять ваші глибокі очі, і досі ваша сердечність ходить з людьми, що знали вас. І хай вам пам'ятником буде людська подяка і моє слово…» |
|
Шана та дотримання національних традицій |
«Ось і великдень зверху задзвонив у всі дзвони, а низом розстелив веснянки. У церкві вистоювала старість, біля церкви стрічалися молодість і любов, а під ними бавилося наше дитинство». «З щедрівок, які взимку виспівувались під вікнами добрих людей, я знав, що за плугом навіть сам бог ходив, а богоматір носила їсти орачам». «Мати, як могла, удень втішала мене своєю і дівочою піснею, а вночі при зорях плачем молила долю, щоб вона була справедливою до її дитини…» |
|
Мудрість |
«Сто друзів — це мало, один ворог — це багато!..» |
|
Почуття міри |
«Клята гонитва за багатством навчила їх не берегти ні себе, ні дітей своїх, ні худобу, ні слова, яке, де треба й не треба, хитрувало, криводушничало і прибіднювалось» |
|
Цінність людського життя |
«Ой спасибі тобі, Себастіяне, повік не забуду. Скільки ж я передумав про Чека, скільки одна згадка про нього каламутила душу» |
|
Прагнення до творчості, пошук свого призначення |
«Почав докопуватися, як пишуться п'єси і що означають — дія, картина, ява та інша премудрість. Це все було незвичним і дуже інтересним» |
|
Наполегливість у досягненні мети, прагнення до знань |
«Справи мої пішли вгору: у цьому ж навчальному році мене відзначили й перевели в третю групу» |
|
Самовдосконалення |
«Казка вкладає в мої уста оте слово, до якого дослуховуються земля і вода, птиця в небі й саме небо…» |
Загальнолюдські цінності — це моральні норми втілення найкращих людських рис та взаємин. Вважаю, що з плином часу вони будуть тільки удосконалюватися, щоб впевнено протистояти злу в усіх його проявах.
13.1. Скласти цитатну характеристику Михайлика (портрет, учинки, поведінка, мовлення тощо).
13.2. Уривки повісті, у яких зображено звичаї та традиції українців.
«А оранка, особливо весняна, вважалася святим ділом. Я пам'ятаю, як урочисто проводжали в поле плугатарів із раннім плугом. Коли ж вони повертались увечері додому, їх стрічали старі й малі».
«А хіба не святом ставав той день, коли ти сам торкався до чепіг і проводив свою першу борозну? … І досі з глибини років озивається голос мого батька, який одного прихмареного ранку поставив мене, малого, радісного і схвильованого, до плуга, а сам став біля коней. Дома він про нашу працю говорив як про щось героїчне: «Хмари йдуть на нас, громи обвалюються над нами, блискавки падають перед нами і за нами, а ми собі оремо та й оремо поле»».
« З щедрівок, які взимку виспівувались під вікнами добрих людей, я знав, що за плугом навіть сам бог ходив, а богоматір носила їсти орачам. Тому й досі, коли я в полі бачу обрис жінки, що несе обід уже не орачеві, а трактористу чи комбайнеру, в моїй душі трепетно сходяться ранкові легенди минулого з сьогоднішнім днем…».
«Тоді ще по селах і навколо них жила всяка нечиста сила, вона, як могла, збиткувалась над хліборобом, його худібкою та посівами… Найбільше ж у нашому селі доводилось воювати з нечистою силою дядьку Миколі».
«У великодній четвер ми в нашій клуні потайки взялись за роботу. Гива обережно циганською голкою висвердлив у крашанці дірочку, застромив у неї стеблинку метлички та й висмоктав білок і жовток. Далі ми, вже в Гивиній хаті, розігріли грудку воску і, щипаючи його, почали розкатувати тоненькі-тоненькі ниточки. Ми ними наповнили порожню крашанку і поставили її ніском донизу біля вогню. Коли віск розтопився, крашанку охолодили, покрасили і запишались: вощанка вийшла на славу!».
«Ось і великдень зверху задзвонив у всі дзвони, а низом розстелив веснянки. У церкві вистоювала старість, біля церкви стрічалися молодість і любов, а під ними бавилося наше дитинство».
«І на якусь часину померх мій великдень, аж поки я не забрався з такими ж, як сам, збитошниками на дзвіницю. Отут ми вже порозкошували біля дзвонів, і вуха залишились цілі: на великдень навіть дзвонар шанує наші вуха й чуби…».
«Це отак я вигріваю на собі гарбузове насіння … Це для того виношую, щоб у ньому раніше прокидалося життя і щоб гарбузи були більшими».
«В її устах і душі «насіння» було святим словом. І хоч не раз вона нарікала на свою мужицьку долю з її вічними супутниками — нестатками й злиднями, проте нічого так не любила, як землю. Мати вірила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила на долю всякого: і роботящого, і ледащого».
«Мати, як могла, удень втішала мене своєю і дівочою піснею, а вночі при зорях плачем молила долю, щоб вона була справедливою до її дитини…
А далі вже вся кумпанія…співала про ту закохану дівчину, що придбала козакові за юбку — губку, за гребінь — кремінь, за сало — кресало, а за душу — тютюну папушу…
І вже незабаром він почав наспівувати про дівчину, яка продала курку, щоб купити козакові люльку».
«Ярмаркування почалося із зустрічей і чоломкання з ріднею, свояцтвом та знайомими».
Яке значення для вас мають національні звичаї та традиції?
13.3. Враження після прочитання автобіографічної повісті Михайла Стельмаха «Гуси-лебеді летять».
13.4 Цитатна характеристика персонажів повісті «Гуси-лебеді летять»