Власне продовження казки

— Холодні мої промені. Не можу тебе зігріти, — поспівчував Місяць.

    Шкода йому стало Зайчика. Вирішив допомогти бідоласі. 

— Спочатку знайди собі надійний сховок. Потім влаштуй там затишне кубельце, — порадив Місяць.

— Щиро дякую за пораду.

    І Місяць освітив дорогу вуханю.

— Спасибі, любий Місяцю. Тепер ні сніги, ні морози мені не страшні.

    Холодно взимку Зайчикові. Вибіг він на узлісся, а вже ніч настала. Мороз тріщить. Колючий сніг проти Місяця виблискує. Сердитий вітер з яру пові­ває. Сів Зайчик під кущем, простяг лапки до Місяця, просить:

— Місяцю любий, погрій мене своїми променями, бо довго ще Сонечка чекати...

^{...Шкода стало Місяцеві Зайчика, він і каже:}

^{— Іди полем, полем... Я тобі дорогу освітлювати­му, а ти прямуй до великого стогу соломи.}

^{Пострибав Зайчик, зарився у стіг, виглядає — усміхається:}

^{— Спасибі, любий Місяцю, тепер твоє проміння тепле-тепле!..}

                                                           ^{(Василь Сухомлинський)}

Зайчик

Казка про вовка та зайця за малюнками

Знахідка у лісі

Казка про ранковий промінчик (сонячного зайчика)

Продовження казки Василя Чухліба «Заячий холодок» 

Розповідь про зайця і його гостя кролика за малюнком

Опис зайчика з точними даними про зовнішній вигляд