АНТОНІМИ — слова, протилежні за лексичним значенням.
Завжди виступають парами і є словами тієї самої частини мови.
Антоніми утворюють антонімічні пари:
день — ніч, великий — малий, дозволяти — забороняти, голосно — тихо, там — тут, холодно – тепло, біле – чорне, друг — ворог, працювати — відпочивати.
У цих парах антоніми завжди є словами тієї самої частини мови, тобто відповідають на однакове питання:
(як?) холодно – тепло, (яке?) біле – чорне, (який?) великий — малий, (хто?) друг — ворог, (що робити?) працювати — відпочивати.
Багатозначне слово може мати кілька антонімічних пар:
тихий (який здійснюється повільно) — швидкий; тихий (який звучить слабо) — голосний; тихий (без хвилювання) — тривожний.
Значення антонімів:
• допомагають чітко розрізнити поняття;
• точно висловити протилежні думки;
• яскраво й образно показати різні явища (збагачують мовлення).
Слід розрізняти. Наприклад, слова старий — нестарий не є антонімами, бо перше слово стверджує наявність ознаки, а друге – просто її заперечує. Проте слова воля — неволя, друг — недруг є антонімами, бо в цих випадках префікс не – формує слово з новим лексичним значенням.
Існують спеціальні словники антонімів.
Зверніть увагу.
В українській мові ще є синоніми — слова, які звучать по-різному, але близькі за лексичним значенням, омоніми — слова, однакові за звучанням, проте різні за значенням.