ЗАПОВІТ Як умру, то поховайте Мене на могилі Серед степу широкого На Вкраїні милій,   Щоб лани широкополі, І Дніпро, і кручі Було видно, було чути, Як реве ревучий.   Як понесе з України У синєє море Кров ворожу... отойді я І лани і гори   Все покину, і полину До самого Бога

Кінь Звитяга, нескорений дух, стрімкість, воля, відданість, вірність Лелека (чорногуз, бусол, бузько) Щастя, любов до рідної землі, батьківство Ворон Провісник страждань, горя, смерті, війни; непорядність, неуважність, глухість, нечиста пташка Голубка і голуб Любовна пара

Рід літератури: ліро-епос. Жанр: балада.   Тема: відображення трагічного кохання молодої дівчини. Мотиви балади: оспівування невмирущості справжнього кохання; уславлення вірності в коханні; співчуття до молодої дівчини, розлученої з коханим; засудження зневіри та звертання за допомогою до

N. N. Мені тринадцятий минало. Я пас ягнята за селом. Чи то так сонечко сіяло, Чи так мені чого було? Мені так любо, любо стало, Неначе в Бога.... Уже прокликали до паю1, А я собі у бур'яні Молюся Богу... І не знаю. Чого маленькому мені Тоді так приязно молилось, Чого так весело було? Господнє

   На мою думку, на картині вдало переданий початок поезії «Мені тринадцятий  минало…».    На передньому плані бачимо на невисокому пагорбі підлітка. На ньому біла вицвіла полатана сорочина, збоку солом’яний бриль з нерівними краями, що свідчить про

Тема: жартівливе зображення повсякденного життя молоді. Основна думка: засудження негативних рис людини. Жанр: гумористична коломийка.   Художні засоби. Епітети: зеленій полонині, баран чорний, файна дівка, файний легінь, Олена прибілена, добрі люди. Метафора: «посіяв файку

ДОЗВІЛЛЯ МОЛОДІ Зрубав хлопець калиноньку та зробив сопілку, її голос калиновий причарував дівку.   Ой ніхто так не заграє, як Іван, весело, Іванкову сопілочку чути на все село.   Сопілочко калинова, мала та тоненька. Чую тебе з полонини, така-сь голосненька.   Сопілочка калинова,

«Пісня про рушник»  Рідна мати моя, ти ночей недоспала, І водила мене у поля край села, І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя дала.   І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.   Хай на

ЛЕБЕДІ МАТЕРИНСТВА Мріють крилами з туману лебеді рожеві,  Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві (червоні).   Заглядає в шибку казка сивими очима,  Материнська добра ласка в неї за плечима.   Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати,  Не пущу тебе колиску синову гойдати.

   Захар Беркут є одним з головних персонажів. Навіть повість названа його іменем.    Цей шанований громадою чоловік мав поважний вік. Було йому дев'яносто років. На своєму довгому життєвому шляху зробив безліч добрих справ, виростив вісім синів.   

"КРИЛА" А й правда, крилатим ґрунту не треба. Землі немає, То буде небо.   Немає поля, То буде воля. Немає пари, То будуть хмари.   В цьому, напевно, правда пташина... А як же людина? А що ж людина?   Живе на землі. Сама не літає. А крила має. А крила має!   Вони, ті крила, не з

"ЧАЙКА НА КРИЖИНІ" В цьому році зима Не вдягала білої свити. Часом вже й приміряла, Та хтось її зразу крав.   Пошукала, поплакала... Що ж робити? — Бідувала в старій Із тодішніх зів'ялих трав.   Як коли лютувала, Стелила рядно ожеледиць. Сперечалася з морем, Несла сум'яття вітрів.

   Напевно, кожен із нас пам'ятає свою першу вчительку. Уста, що промовляли до нас мудрістю. Руки, що хорошими оцінками направляли нас до знань. Очі, що вселяли у нас надію на гарне майбутнє.      А перша вчителька була для кожного з нас другою мамою. Нас зовсім маленьких

    На околиці невідомого містечка у великому будинку жила одна маленька десятирічна дівчинка. Матір завжди догоджала своїй дитині, батько виконував усі забаганки доньки. І виросла дівчинка вередливою й розпещеною.     Там же проживали чотирилапі друзі: двоє гарненьких

   Нещодавно на уроках української літератури ми вивчали поетичну спадщину Андрія Малишка. «Пісня про рушник», «Вчителька», «Стежина» дуже знайомі кожному з нас. Раніше, багато хто з нас вважав слова віршів, покладені на музику, народними.