Так, він був волоцюгою. Цілими днями зрання до вечора бродив безкрайніми вулицями. Але тільки одне місце для нього було по-справжньому особливе, наче притягувало, манило його. Як не дивно це були околиці невеликого міста, а саме: подвір'я школи.     Кожного ранку він

   Усе почалось з неймовірної розповіді вчительки про Всесвіт. І побачити його своїми очима – стало моєю заповітною мрією. А всім відомо, що найзаповітніші мрії при великому бажанні можуть здійснюватися.    Одного разу я поверталась зі школи, коли переді мною появився

                       Мій день у майбутньому.    Сьогодні зі мною трапилась цікава пригода. Я стояла посеред дивної кімнати. Раптом двері прочинилися і на порозі з'явилась дівчинка. Вона була мого зросту та віку. — А

Лічить Осінь листя на деревах    Красне Літечко попрощалось з усіма деревами. Без сонячних промінчиків Небо посіріло. А Осінь ніяк за роботу не береться. Не золотить листочки. Дерево неподалік ставка зовсім зажурилося. Чує холод пронизує коріння. Вода по стовбурі тече не ніжно, мов

  Одного холодного зимового надвечір'я за вікнами кружляля заметіль. Я з бабусею по татовій лінії сиділи біля домашнього вогнища. У  каміні потріскували дрова та мерехтіло полум'я. Нелегке життя пропливло перед очима бабусі...    Вона почала свою розповідь. Серед

     Одного січневого ранку, коли все навкруги замело снігом, я сиділа за партою в роздумах. Все було як у звичайний день. Велика перерва здавалася усім надзвичайно довгою, хоч тривала два десятка хвилин. Раптом я збагнула, що відбувається щось неймовірне. Замість шуму та веселого

   Стояв холодний зимовий вечір. За вікном кружляла заметіль. На вулиці не було ні душі.    Тільки одна дівчинка самотньо стоїть край вікна і ніби когось чекає. Когось, надзвичайно щедрого і милосердного. Звісно, святого Миколая, який виконує заповітні бажання. На жаль в її

       Це було вісімнадцятого грудня минулого року. Пізно ввечері я поверталася з гуртка. Біля будинку побачила дуже великі  сани. Був тут і дідусь невеликого зросту з білою бородою. Лице  його світилось якоюсь дивною добротою. Я була вже зовсім поруч від свого дому,

Казка про вовка та зайця   Жив собі у зимовому лісі зайчик. Аж одного разу забрів у дружній ліс хижак. А був це голодний-преголодний вовк. Надумав він зайчиком поживитися. По слідах розшукав косоокого, вже й наздоганяє. Біжить, утікає заєць, вже й ніжка стомилась. «Ну все! Кінець

Цвіла Троянда у садочку, А недалечко, у куточку, Між бур’яном бринів Будяк. І каже він Троянді так: — Нащо се ти колючок начіпляла? — А ти нащо? — вона його спитала. — Я? — обізвавсь Будяк,-  

Лісова чарівниця танцює , кружляє на галявині . Раптом вона бачить засмучену білочку.   Чарівниця : — Чому плачеш , білко дорога ?    Білка з сумом говорить : — З подругами лісовими довго я гуляла, та й усе на світі ми позабували. Cтрибала , гасала та й біди зазнала,