Тема: зображення мужності вірного побратима – козака Голоти. Головна думка: уславлення героїзму мужніх козаків – вірних захисників свого народу. Композиція. Експозиція: безкрайні українські степи. Зав’язка: повели битим шляхом татари-буджаки знову бідних бранців. Розвиток
Великий Кобзар був майстерним художником. Володів різними техніками живопису. Картина «Батьківська хата у Кирилівці» написана на папері олівцем у 1843 році, коли поет відвідав рідну оселю. Увесь план картини займає «вбога, стара біла
Художник Василь Касіян проілюстрував багато видань «Кобзаря». Дана ілюстрація зображує уривок «Вітер віє-повіває…». На передньому плані бачимо уже старого чоловіка, його «сивий вус, стару чуприну вітер розвиває». Одягнутий
ВІТЕР ВІЄ-ПОВІВАЄ … Вітер віє-повіває, по полю гуляє, на могилі кобзар сидить та на кобзі грає. Кругом його степ, як море широке, синіє; за могилою могила, а там — тільки мріє. Сивий ус, стару чуприну вітер розвіває; то приляже та послуха, як кобзар співає. Тема:
УКРАЇНА. Дзвін шабель, пісні, походи, воля соколина, тихі води, ясні зорі — моя Україна. Синь гаїв, поля, світання, Пісня солов'їна, Ніжний шепіт і зітхання – Моя Україна. І в очах твоїх, кохана, Міниться і лине Сонцем щастя осіяна – Моя
ЗВІДКИ В МІСТА НАЗВА ЛЬВІВ. Довго я не розумів, звідки в міста назва — Львів. Брата старшого питаю: — А ти знаєш? Каже: — Знаю. Князь був, Галицький Данило, сім віків перекотило, як дзвеніла княжа слава, та не тільки в славі справа:
У НАЗВАХ МІСТ І СІЛ… У назвах міст і сіл слова, в яких щось рідне, таємниче; і голос предків ожива й сьогодні в рідний край нас кличе. Читай і думай, друже мій, і не цурайся свого роду. Земля — це книга, у
ЯРОСЛАВ МУДРИЙ За князя, за Ярослава, Київ — Царгородом став1. Як про друга, як про сина, дбав про нього Ярослав. Оточив його валами, ровом, мурами обвів. Укріпив його, оздобив і розкішний двір завів. До палат ішли невпинно чужоземні посланці, князь сидів на пишнім
НАШІ ПРЕДКИ — СЛОВ'ЯНИ Над озерами, річками, на полянах лісових, на стрімких високих горах, на просторах степових, — де лише сіріє стежка або вкрився збіжжям1 лан, скрізь розкидались оселі наших прадідів слов'ян. Оселялись цілим родом: що людина, як одна?!
Тема: фантастична розповідь по те, як Перун покарав людей і на світі з'явилися ластівки. Головна думка: оберігайте ластівок – співочих сусідів людських осель (заклик не порушувати заборону). Мета: заклик бережного ставлення до природи. Рід літератури: епос. Жанр: міф.
НЕ КИДАЙСЬ ХЛІБОМ... — Не кидайсь хлібом, він святий, — в суворості ласкавій, бувало, каже дід старий малечі кучерявій. — Не грайся хлібом, то ж бо гріх! — іще до немовляти, щасливий стримуючи сміх, бувало, каже мати. Бо
ЯК ЩЕ НЕ БУЛО ПОЧАТКУ СВІТА… Як ще не було початку світа, то ще не було ні неба, ні землі, а лишень було широке море, а на тім морі явір зелений. На тім яворі три голубочки, три голубочки раду радили: — Як би ми, браття, світ поставили?
МОВА МОЯ Мова моя — мов дівчинка у віночку, йде полем, іде лугом, терновими стежками йде. Мова моя — мов ластівка, летить горою, летить долом, провіщає мені ясен-день. Мова моя — немов Берегиня, що на кожне своє дитятко дихає і тремтить. Мова моя — була! Буде! А
На ілюстрації бачимо похід козацького війська. На передньому плані кінь козака. Він чорного кольору із синюватим полиском. Вороний кінь є бойовим товаришем, несе хороброго воїна на битву з ворогами. Біля свого вірного друга козак. Він іде пішки, даючи можливість відпочити коневі.
Восени світла стає усе менше, в листках хлорофіл, що завжди руйнується, не встигає відновитись, тому інші пігменти проявляються своїми кольорами. Листя стає золотим та сухим. Згодом під час падолисту листопадні дерева позбуваються його. Падолист –