Жила-була я ще зовсім мало на світі. Чиїсь дбайливі руки посадили яблуньку «коло дороги». Цією щепою є я. Одного року на моїх вітах появились перші наливні яблучка для людей. І все було би дуже добре, але проходив мимо один хлопець. Захотів яблучко. Не
На ілюстрації зображена пташка, коли «не просила їди». «Стала сама багатою – минулися холоди», бо на гілках розпустились дрібні зелені листочки, комашня прокинулась від зимового сну. Кожен глядач безпомилково впізнає у пташці
ХОДІМО В ПОЛЕ, СИНУ Ходім весною в поле, любий сину, там хліб живе в зелено-свіжих врунах1. Пшеничну, житню – будь-яку стеблину земля леліє2, тепла, щедра, юна. Ходімо влітку в поле, любий сину, там хліб живе у буйному колоссі. Тужавіють, повнішають
ЕТЮД1 ПРО ХЛІБ Яйце розіб'є, білком помаже, на дерев'яну лопату – та в піч, і тріскотітиме іскрами сажа2 – мініатюрна зоряна ніч. На хмелі замішаний, видме груди, зарум'янілий, круглий на вид. Скоринка засмалена жаром буде, аж розіграється апетит. В підсохлому тісті
У холодну пору синички летять ближче до людських осель. Їм настільки важко знайти поживу, що тільки дві з десятьох зустрінуть весну. На гілках дерев біля осель пташки співом просять про допомогу. Особливо полюбляють синички, акробатами зависаючи униз головою,
ЗЕРНИНА У пшеничній зернині більш як сто казок, – у пшеничній зернині схований колосок. А в тім колоску – півжмені зерна. А з того зерна колоски довжеленні знову добуде сила земна. А з тих колосків – решето зерен, а з решета зерен – зерен
ЯБЛУКО На галузці яблуко висіло; каменем я кинув - перебив гілочку, аж серце заболіло. І навіщо я таке зробив? Не подумав. Лютий недотепа. За добро я розплатився злом. І стоїть коло дороги щепа1, наче птах з підстреленим крилом. Яблунько моя
СИНИЦЯ Синичка дзьобала сало, прив'язане до вікна, а потім сала не стало, та все прилітала вона. На скрипці грала під хатою, але не просила їди, бо стала сама багатою – минулися холоди. І з вдячності вона грала, Неначе
ПЛЕСО Люблю я заглядати в плесо1, очима досягати дна. Там щука блискає, мов лезо, і погляд мій перетина. Одначе я дивлюся знову: а що там глибше, що на дні? Діряву місяця підкову я бачу в синій глибині. Це дивина: вода прозора, по дну
Бабине літо • Коли настає бабине літо, павучки залазять на дерева і починають випускати клейку речовину, яка одразу ж застигає, утворюючи павутинку. • Літаюче павутиння також називають бабиним літом. • Павутинка є дуже легкою, а міцною саме настільки, щоб вдержати одного павучка.
ОСІННІЙ ДЕНЬ, ОСІННІЙ ДЕНЬ, ОСІННІЙ! Осінній день, осінній день, осінній! О синій день, о синій день, о синій! Осанна1 осені, о сум! Осанна. Невже це осінь, осінь, о! - та сама. Останні айстри горілиць зайшлися болем. Ген килим, витканий із птиць, летить над полем.
СТОЯТЬ ЛІСИ СМАРАГДОВО-РУДІ… Стоять ліси смарагдово-руді1, після дощу надовго крапелисті. Все глибша осінь. Вже і жолуді ховає сойка під опале листя. 1. Смарагдово-руді - зелені із червоно-жовтим. Тема: оспівування краси пізньої осені. Головна думка:
КРАСИВА ОСІНЬ ВИШИВАЄ КЛЕНИ Красива осінь вишиває клени червоним, жовтим, срібним, золотим. А листя просить: - Виший нас зеленим! Ми ще побудем, ще не облетим. А листя просить: - Дай нам тої втіхи! Сади прекрасні, роси - як вино. Ворони п'ють
ЗДИВОВАНІ КВІТИ Сю ніч зорі чомусь колючі, як налякані їжачки. Сю ніч сойка кричала в кручі, сю ніч ворон сказав: «Апчхи!». Сю ніч квітка питала квітку: — Що ж це робиться, поясни? Тільки вчора було ще влітку, а сьогодні вже восени! Тема: поетична розповідь
СОСНА З вітром весняним сосна розмовляла, вічнозелена сосна. Там я ходила і все вислухала, що говорила вона. Ой, не «зеленого шума» співала вічно смутная сосна... Ні, не «зеленого шума»! Чулася в гомоні тяжка зимовая дума.