БЛАКИТЬ МОЮ ДУШУ ОБВІЯЛА Блакить мою душу обвіяла, Душа моя сонця намріяла, Душа причастилася1 кротості2 трав — Добридень я світу сказав! Струмок серед гаю як стрічечка, На квітці метелик мов свічечка. Хвилюють, маюють3, квітують поля — Добридень тобі, Україно моя! 1.
НЕВДЯЧНИЙ КІНЬ Хто в воза Коней запряга, той гречно їх не просить. Та добрий пан сказав, що вже того порядку досить. І, загнуздавши раз коня, він став питати в його: — Чи вас у корінь запрягти, чи з боку — і з якого? Коштовні віжки почепить чи з простої сириці? У
ДІЯЧ Я працюю ввесь вік для народу (Якщо маю вигоду). Полягти я для його готовий (На перині пуховій). Я — підпора громадського ладу (Поки маю я владу). Людям силу даю тільки певним (Небожатам і
СМІЛИВИЙ ЧОЛОВІК Я дуже сміливий: я не боюсь нікого Слабого; За правду битися готов я до загину З-за тину. Недавно я почав писать у всі газети Памфлети. Я лаю сміло в них, не жалуючи шкури, Турнюри. Я сміло всім кажу, що нам пора усім старатись Навчатись, Що навіть темному
НА ПЕЧІ (Українська патріотична дума) Хоч пролежав я цілий свій вік на печі, Але завше я був патріотом, — За Вкраїну мою, чи то вдень, чи вночі, Моє серце сповнялось клопотом. Бо та піч — не чужа, українська то піч, І думки надиха мені рідні; То
ТЕПЛІ СЛОВА Співаймо пісні про кохання, щоб не вмерло слово “Дунай”, гуляймо весілля своїм дітям, щоб не вмерло слово “коровай”, розповідаймо казки своїм онукам, щоб не вмерло слово “Змій” –
НАША МОВА кожне слово нашої мови проспіване у Пісні тож пісенними словами з побратимами у товаристві розмовляємо кожне слово нашої мови записане у Літописі тож хай знають вороги якими словами на самоті мовчимо Тема: висловлення любові та пошани до рідної мови, уславленої у Пісні та
«З ДИТИНСТВА: ДОЩ» («Я уплетений...») Я вплетений весь до нитки у зелене волосся дощу, вплетена дорога, по якій я іду, вплетена хата моя, що на горб, як птах, вплетені прямокутники дерев, вплетена річка невеличка, як стрічка, вплетене стадо корів
ЗИМОВИЙ ЕТЮД Трішки туману і трішки інею, неба льодинку холодну — на шлях… Вечір, мов казка, над Україною казка, як вечір, аж синьо в очах… Там, за тополями, за огорожами, де місто тікає на ніч в степи — все запорошене, все
БАЧИШ: МІЖ ТРАВ ЗЕЛЕНИХ… Бачиш: між трав зелених, як грудочки, пташата... Станьмо ось тут навшпиньки спокій їх берегти. Може, не зможу батьком – стану їм старшим братом; будь їм, маленьким, сірим, просто сестрою ти… Кажеш, що не зумієш, не
ОСІНЬ Облітають квіти, обриває вітер пелюстки печальні в синій тишині. По садах пустинних їде гордовито осінь жовтокоса на баскім коні. В далечінь холодну без жалю за літом синьоока осінь їде навмання. В’яне все
ВАСИЛЬКИ Васильки у полі, васильки у полі, і у тебе, мила, васильки з-під вій, і гаї синіють ген на видноколі, і синіє щастя у душі моїй. Одсіяють роки, мов хмарки над нами, і ось так же в полі будуть двоє йти, але нас не буде. Може, ми квітками, може, васильками
ЛЮБІТЬ УКРАЇНУ Любіть Україну, як сонце, любіть, як вітер, і трави, і води… В годину щасливу і в радості мить, любіть у годину негоди. Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну, красу її, вічно живу і нову, і мову її солов'їну. Між братніх народів, мов садом
ХОТІЛА Б Я ПІСНЕЮ СТАТИ ... Хотіла б я піснею стати У сюю хвилину ясну, Щоб вільно по світі літати, Щоб вітер розносив луну. Щоб геть аж під яснії зорі Полинути співом дзвінким, Упасти на хвилі прозорі, Буяти над морем хибким. Лунали б тоді мої мрії І щастя моє таємне,
ДАВНЯ ВЕСНА Була весна весела, щедра, мила, Промінням грала, сипала квітки, Вона летіла хутко, мов стокрила, За нею вслід співучії пташки! Все ожило, усе загомоніло — Зелений шум, веселая луна! Співало все, сміялось і бриніло, А я лежала хвора й самотна. Я