ОСІНЬ-МАЛЯР ІЗ ПАЛІТРОЮ ПИШНОЮ... Осінь-маляр із палітрою пишною  тихо в небі кружляє,  осипає красою розкішною.   Там розсипа вона роси сріблисті, Там тумани розливає, Ліс одягає у шати барвисті.   Ліс обливає кольорами дивними, Ніжно сміється до вітру, Грає цілунками з ним

        ДОЩ Благодатний, довгожданий, Дивним сяйвом осіянний,' Золотий вечірній гість Впав бадьоро, свіжо, дзвінко На закурені будинки Зголоднілих передмість.   Відкривай гарячі груди, Мати-земле! Дощ остудить, Оживить і запліднить,— І пшеницею, й ячменем, Буйним

ЖУРАВЛІ ВИСОКІ ПРОЛІТАЮТЬ Журавлі високі пролітають, ледве видно птахів із землі. Журавлів я з вирію стрічаю і прошу перо у журавлів.   Ставши над Дніпром зеленооким, ставши над усміхненим Дніпром, я прошу перо у них високе, піднебесне в них прошу перо. Хай з небес перо високе кинуть,

      ЗІРКА Із коромислом по воду аж до моря зірка ходить.   Коли зірка йде по воду — весело сміється, коли зірка йде з водою — срібло з відер ллється.   Срібна зірка йде з водою, срібні в зірки руки, ллється чисте срібло з відер на ліси та луки.   Ллється

ЧАРІВНИКИ Ніч — велика чарівниця! Зчарувала звіра, птицю, зчарувала всіх людей — не побачиш їх ніде. Не побачиш вітра в полі, ні тополю на роздоллі, ні метелика, ні бджілку, ні в цвіту вишневу гілку...   Ранок — все відчарував: сині квіти поміж трав, і метелика, і бджілку, і

ГАЇ ШУМЛЯТЬ Гаї шумлять —            Я слухаю. Хмарки біжать —             Милуюся. Милуюся-дивуюся, Чого душі моїй             так весело.   Гей, дзвін гуде —      

НЕ БУВАВ ТИ У НАШИХ КРАЯХ! Не бував ти у наших краях! Там же небо — блакитні простори... Там степи, там могили, як гори. А веснянії ночі в гаях!..   Ах, хіба ж ти, хіба ти це знаєш, Коли сам весь тремтиш, весь смієшся, ридаєш, Серце б'ється і б'ється в грудях... Не бував ти у наших

БЛАКИТЬ МОЮ ДУШУ ОБВІЯЛА Блакить мою душу обвіяла, Душа моя сонця намріяла, Душа причастилася1 кротості2 трав — Добридень я світу сказав!   Струмок серед гаю як стрічечка, На квітці метелик мов свічечка. Хвилюють, маюють3, квітують поля — Добридень тобі, Україно моя!   1.

Оповідання — невеликий прозовий твір про якусь подію з життя одного чи кількох героїв протягом короткого проміжку часу. Ознаки оповідання: • прозова мова • невеликий обсяг • небагато героїв • розповідається про одну подію, яка відбулася за короткий проміжок часу.

    У XVI ст. в Московії відбувався процес становлення абсолютної монархії у вигляді самодержавства. У запеклій боротьбі проти боярства цар спирався на дворянство, яке за умови служіння царю воно отримувало землі. Цар мав необмежену владу в своїх володіннях — опричнині, решта земель

ЗА СОНЦЕМ ХМАРОНЬКА ПЛИВЕ. За сонцем хмаронька пливе, Червоні поли розстилає І сонце спатоньки зове У синє море: покриває Рожевою пеленою, Мов мати дитину.   Очам любо. Годиночку, Малую годину Ніби серце одпочине, З Богом заговорить...   А туман, неначе ворог, Закриває море І хмароньку

      Зустрілися якось друзі. І між ними відбулася цікава розмова.   — Привіт!  — Привіт! Давно вже тебе не бачила. Де ти буваєш? — На річку часто іду, поплавати, позасмагати. Адже два рази в році літо не буває. Бо в липні день одбуває, а спека

    Є професії, які пов’язані з природою, наприклад, біолог, натураліст, еколог, ветеринар, лісник.     Я думаю, що Олесь стане лісником. Тоді ходити лісом, слідкувати за порядком, допомагати лісовим мешканцям, дбати про дерева - усе це буде його найулюбленішою

  Пройдуть роки. Життя героїв складеться по-різному.   Дядько Чепіжний впаде у одну з ям, які викопував для звірів. Він теж буде немічний і , можливо, почне співчувати старому вовкові. Настануть спокійні дні для Сіроманця, він житиме у Сашка. Сусіди, бачачи лагідний характер вовка,

План. а) ім'я героя, вік, фах; б) портрет; в) вчинки персонажа; г) мова літературного героя; ґ) моє ставлення до нього.       У повісті «Сіроманець» Миколи Вінграновського дядько Чепіжний виступає негативним персонажем.       Він житель