КЛЯТВА Мова кожного народу  неповторна і — своя;  в ній гримлять громи в негоду,  в тиші — трелі солов'я.    На своїй природній мові  і потоки гомонять:  зелен-клени у діброві  по-кленовому шумлять.   Солов'їну, барвінкову,  колосисту

КИМ ХОЧЕШ БУТИ, ХЛОПЧИКУ, В ЖИТТІ? Серйозний, як усі Котигорошки,  ти на питання це подумав трошки  і відповів: людиною. Дитя!  Благословляючи1 твоє життя,  у трудну виряджаючи дорогу,  яку пораду чи пересторогу2  я кращу дам, ніж дав собі ти сам?  Будь вірним

МУЗИКА О музика! Яке це справді диво,  Вона підносить в сині небеса,  Ти невагомий і летиш щасливо,  А навкруги простори і краса.   І стільки щастя, радості легкої,  Любові, світла, ласки навкруги,  Краси божественної, неземної, —  Реальність враз втрачає

З ДНЕМ УЧИТЕЛЯ! Є професія у світі —  Серце віддавати дітям!  Серце вчителя безкрає,  Як би він його не краяв.    Тому гідний вчитель шани.  Так, любові та пошани  За роботу непросту  І за те, що я росту!    Хай же вистачить терпіння 

МОВА                 Треба доглядати наш сад (Вольтер). Як парость виноградної лози,  Плекайте мову. Пильно й ненастанно  Політь бур'ян. Чистіша від сльози  Вона хай буде. Вірно і слухняно  Нехай вона щоразу служить вам,  Хоч і живе

ДИТИНСТВО  На стільці я їду по Сахарі,  пелікана з палички стріляю,  полинаю в піну Ніагари1,  океан на трісці пропливаю.   Вчора був я лоцманом2.  Синіли і ревіли темнокосі хвилі,  а сьогодні я господар вілли,  де в саду блукають пави білі.   Взавтра

СОНЦЕ І ДИМ Вийшли вранці ми.  Дивне місто проти сонця!  Всі взолочені віконця...  Ні, такої ще зими  не стрічали ми.   Проти сонця дим,  проти зимнього патлатий,  що з труби зверта від хати,  й понад садом молодим  тане, тане дим...   Ох, яка ж

ХОР ЛІСОВИХ ДЗВІНОЧКІВ (уривок із поеми «Дзвінкоблакитне») Ми дзвіночки,  Лісові дзвіночки,  Славим день.  Ми співаєм,  Дзвоном зустрічаєм:  День! День.   Любим сонце,  Небосхил і сонце,  Світлу тінь,  Сни розкішні,  Всі гаї

ДЕ ТОПОЛЯ РОСТЕ… Де тополя росте,  Серед поля стою.  І шумить, і співа  Жито думку свою.   Шумить жито, співа,  Заохочує жить.  Вітерець повіва,  Жито хилить, п'янить…   Жито шепче мені,  Як привільно навкруг,  І тремтить вдалині 

КОНВАЛІЯ Росла в гаю конвалія під дубом високим, Захищалась від негоди під віттям широким.   Та недовго навтішалась конвалія біла, – І їй рука чоловіча віку вкоротила1.   Ой понесли конвалію у високу залу, Понесла її з собою панночка до балу.   Ой на балі веселая музиченька

«ДРІМАЮТЬ СЕЛА …» Дрімають села. Ясно ще  осіннє сонце сяє,  та холодом осіннім вже  в повітрі потягає.   Темно-зеленії садки  дрімають вже без плоду,  і тихо гріються хатки,  і верби гнуться в воду.   Ще ліс не стогне тим важким 

ДИВУВАЛАСЬ ЗИМА Дивувалась зима: чом це тають сніги,  чом льоди скресли всі на широкій ріці?.. Дивувалась зима: як посміли над сніг  проклюнутись квітки запахущі, дрібні?   І дунула на них вітром з уст ледяних,  і пластом почала сніг метати на них. Похилились квітки, посумніли,

   ЛЕТЮЧИЙ КОРАБЕЛЬ  Із року в рік, навколо Сонця,  мов корабель, пливе Земля.  Ми — юнги, юні охоронці,  матроси цього корабля.   Тут батьківщина всіх народів,  тут народились я і ти, і Місяць — іграшка природи —  над нами сяє з

КАНІКУЛИ «Канікули! Канікули!» -  співає все навколо.  Канікули, канікули,  канікули у школі!   А що таке «канікули»?  Це - літні дні барвисті,  це час, коли нам ніколи  хоча б на мить присісти,  бо треба мчати босими 

ДВА КОЛЬОРИ Як я малим збирався навесні  Піти у світ незнаними шляхами,  Сорочку мати вишила мені  Червоними і чорними нитками.   Два кольори мої, два кольори,  Оба на полотні, в душі моїй оба,  Два кольори мої, два кольори:  Червоне — то любов, а чорне