ПЕРША ВЧИТЕЛЬКА Букварі і читанки, Парти в два ряди. Наша перша вчителька В серці назавжди. Споришева стежечка, Стежечка-мережечка, Що водила нас Ще у перший клас. Сонце світлі зайчики Сипле у шибки. Кришать крейду пальчики Пишуть палички. Добре нам читається —
ДО ДНЯ ЗАХИСНИКА ВІТЧИЗНИ Усе міняється в житті, Нічого не стоїть на місці: І перепони на путі, Й події радісні, й врочисті. На зміну дню приходить ніч, На зміну буднів — знову свято. Та тільки в тому, мабуть, річ, Що свят не так уже й багато. Все більше буднів і трудів,
РІДНА МОВА Спитай себе, дитино, хто ти є, І в серці обізветься рідна мова; І в голосі яснім ім'я твоє Просяє, наче зірка світанкова. З родинного гнізда, немов пташа, Ти полетиш, де світу далечизна, Та в рідній мові буде вся душа І вся твоя дорога,
КЛЯТВА Мова кожного народу неповторна і — своя; в ній гримлять громи в негоду, в тиші — трелі солов'я. На своїй природній мові і потоки гомонять: зелен-клени у діброві по-кленовому шумлять. Солов'їну, барвінкову, колосисту
КИМ ХОЧЕШ БУТИ, ХЛОПЧИКУ, В ЖИТТІ? Серйозний, як усі Котигорошки, ти на питання це подумав трошки і відповів: людиною. Дитя! Благословляючи1 твоє життя, у трудну виряджаючи дорогу, яку пораду чи пересторогу2 я кращу дам, ніж дав собі ти сам? Будь вірним
МУЗИКА О музика! Яке це справді диво, Вона підносить в сині небеса, Ти невагомий і летиш щасливо, А навкруги простори і краса. І стільки щастя, радості легкої, Любові, світла, ласки навкруги, Краси божественної, неземної, — Реальність враз втрачає
З ДНЕМ УЧИТЕЛЯ! Є професія у світі — Серце віддавати дітям! Серце вчителя безкрає, Як би він його не краяв. Тому гідний вчитель шани. Так, любові та пошани За роботу непросту І за те, що я росту! Хай же вистачить терпіння
МОВА Треба доглядати наш сад (Вольтер). Як парость виноградної лози, Плекайте мову. Пильно й ненастанно Політь бур'ян. Чистіша від сльози Вона хай буде. Вірно і слухняно Нехай вона щоразу служить вам, Хоч і живе
ДИТИНСТВО На стільці я їду по Сахарі, пелікана з палички стріляю, полинаю в піну Ніагари1, океан на трісці пропливаю. Вчора був я лоцманом2. Синіли і ревіли темнокосі хвилі, а сьогодні я господар вілли, де в саду блукають пави білі. Взавтра
СОНЦЕ І ДИМ Вийшли вранці ми. Дивне місто проти сонця! Всі взолочені віконця... Ні, такої ще зими не стрічали ми. Проти сонця дим, проти зимнього патлатий, що з труби зверта від хати, й понад садом молодим тане, тане дим... Ох, яка ж
ХОР ЛІСОВИХ ДЗВІНОЧКІВ (уривок із поеми «Дзвінкоблакитне») Ми дзвіночки, Лісові дзвіночки, Славим день. Ми співаєм, Дзвоном зустрічаєм: День! День. Любим сонце, Небосхил і сонце, Світлу тінь, Сни розкішні, Всі гаї
ДЕ ТОПОЛЯ РОСТЕ… Де тополя росте, Серед поля стою. І шумить, і співа Жито думку свою. Шумить жито, співа, Заохочує жить. Вітерець повіва, Жито хилить, п'янить… Жито шепче мені, Як привільно навкруг, І тремтить вдалині
КОНВАЛІЯ Росла в гаю конвалія під дубом високим, Захищалась від негоди під віттям широким. Та недовго навтішалась конвалія біла, – І їй рука чоловіча віку вкоротила1. Ой понесли конвалію у високу залу, Понесла її з собою панночка до балу. Ой на балі веселая музиченька
ДРІМАЮТЬ СЕЛА … Дрімають села. Ясно ще осіннє сонце сяє, та холодом осіннім вже в повітрі потягає. Темно-зеленії садки дрімають вже без плоду, і тихо гріються хатки, і верби гнуться в воду. Ще ліс не стогне тим важким осіннім, довгим тоном, і ще стрілою ластівка звиваєсь1 над
ДИВУВАЛАСЬ ЗИМА Дивувалась зима: чом це тають сніги, чом льоди скресли всі на широкій ріці?.. Дивувалась зима: як посміли над сніг проклюнутись квітки запахущі, дрібні? І дунула на них вітром з уст ледяних1, і пластом почала сніг метати на них. Похилились квітки, посумніли,