ПЛЕСО Люблю я заглядати в плесо1, очима досягати дна. Там щука блискає, мов лезо, і погляд мій перетина. Одначе я дивлюся знову: а що там глибше, що на дні? Діряву місяця підкову я бачу в синій глибині. Це дивина: вода прозора, по дну
Бабине літо • Коли настає бабине літо, павучки залазять на дерева і починають випускати клейку речовину, яка одразу ж застигає, утворюючи павутинку. • Літаюче павутиння також називають бабиним літом. • Павутинка є дуже легкою, а міцною саме настільки, щоб вдержати одного павучка.
ОСІННІЙ ДЕНЬ, ОСІННІЙ ДЕНЬ, ОСІННІЙ! Осінній день, осінній день, осінній! О синій день, о синій день, о синій! Осанна1 осені, о сум! Осанна. Невже це осінь, осінь, о! - та сама. Останні айстри горілиць зайшлися болем. Ген килим, витканий із птиць, летить над полем.
СТОЯТЬ ЛІСИ СМАРАГДОВО-РУДІ… Стоять ліси смарагдово-руді1, після дощу надовго крапелисті. Все глибша осінь. Вже і жолуді ховає сойка під опале листя. 1. Смарагдово-руді - зелені із червоно-жовтим. Тема: оспівування краси пізньої осені. Головна думка:
КРАСИВА ОСІНЬ ВИШИВАЄ КЛЕНИ Красива осінь вишиває клени червоним, жовтим, срібним, золотим. А листя просить: - Виший нас зеленим! Ми ще побудем, ще не облетим. А листя просить: - Дай нам тої втіхи! Сади прекрасні, роси - як вино. Ворони п'ють
ЗДИВОВАНІ КВІТИ Сю ніч зорі чомусь колючі, як налякані їжачки. Сю ніч сойка кричала в кручі, сю ніч ворон сказав: «Апчхи!». Сю ніч квітка питала квітку: — Що ж це робиться, поясни? Тільки вчора було ще влітку, а сьогодні вже восени! Тема: поетична розповідь
СОСНА З вітром весняним сосна розмовляла, вічнозелена сосна. Там я ходила і все вислухала, що говорила вона. Ой, не «зеленого шума» співала вічно смутная сосна... Ні, не «зеленого шума»! Чулася в гомоні тяжка зимовая дума.
Я НЕ ЛЮБЛЮ ЗИМИ — ВОНА ТАКА УБОГА... Я не люблю зими — вона така убога, Одноманітна, барвами скупа, І місяць білий — круглий, як лупа, — Втопає в царстві мертвого й німого. Я не люблю зими — вона така убога. Усе важке й безмовне, мов
ПЛИНЕ БІЛИЙ ЧОВНИК… Плине білий човник, хвилечка колише, хвилечка гойдає; плине білий човник, вітер ледве дише, ледве повіває. Білії хмаринки, лебедині крила угорі гуляють, довгою стягою1, що зорю покрила, місяця сягають.
СИПЛЕ, СИПЛЕ, СИПЛЕ СНІГ… Сипле, сипле, сипле сніг. З неба сірої безодні міріадами1 летять ті метелики холодні. Одностайні2, мов жура3, зимні, мов лихая доля, присипають все життя, всю красу лугів і поля. Білий килим забуття, одубіння, отупіння все покрив,
РЕВЕ ТА СТОГНЕ ДНІПР ШИРОКИЙ… Реве та стогне Дніпр широкий, сердитий вітер завива, додолу верби гне високі, горами хвилю підійма. І блідний місяць на ту пору із хмари де-де виглядав, неначе човен в синім морі, то виринав, то потопав. Ще треті півні не співали, ніхто нігде не
ВСТАЛА Й ВЕСНА… Встала й весна, чорну землю сонну розбудила, уквітчала її рястом, барвінком укрила; і на полі жайворонок, соловейко в гаї землю, убрану весною, вранці зустрічають... Тема: оспівування приходу весни. Головна думка: «землю, убрану весною, вранці
Скриня Пандори – осередок нещасть (давньогрецька) Прометей заховав негаразди від людей в амфору (скриню). Зевс дарує амфору Пандорі. Вона відкриває її та випускає негаразди для людей. Так Зевс карає людей за вогонь. Ахіллесова п’ята – вразливе місце (давньогрецька)
Тема: міфічна розповідь про Пандору, як за її допомогою Зевс покарав людей. Головна думка: підступним дарунком покарав смертних людей всемогутній Зевс-громовержець. Мета: розказати про походження крилатого вислову «скринька Пандори». Дари дівчині від богів Олімпу: • Афіна
Міф, у якому відображено уявлення давніх єгиптян про існування дня і ночі, а також про одвічну боротьбу добра і зла. Щоночі в підземному світі відбувається битва між силами світла (бог Ра) й пітьми (змій Апоп). Ця битва щоразу незмінно закінчується перемогою світла. Персонажі Бог сонця