ЛЮБАВА (народна легенда Поділля) Наділила Любаву доля хистом великим, вміла дівчина лікувати людей. Скаже слово і затягуються страшні рани, і сліпі стають зрячими, і порубані, постріляні набираються сили. Лікувала Любава козаків, що свої степи, землю свою боронили і знову йшли вони на бій з
ЛЕТЮЧЕ ДЕРЕВО (Юрій Ярмиш) Хмаринки пливуть у небесній блакиті. Хмаринки… Он – схожа на білу троянду. Там он – як корабель з вітрилами. А на самісінькому обрії – наче Рожеве Дерево летить, махає дивним віттям… А й справді – було таке
ПІДЗЕМНИЙ МЕШКАНЕЦЬ (Віктор Приходько). На узліссі чорніють купки землі. Деякі зовсім свіжі, їх насипав кріт: зайву землю з потайних ходів повигортав. Майже все своє життя він проводить під землею, шукає черв’яків, личинок різних комах, а на поверхню виходить
СОЙЧИН ГАЙ (За Степаном Мацюцьким) Люблю пізно восени блукати лісом. Густий туман обволікає похнюплені і мовчазні дерева, листя з яких давно облетіло. Тільки де-не-де вітер закручує на тонкій павутині поруділий листочок. У таку пору дерева плачуть. На кожну гілочку
СОЙЧИНІ ЖОЛУДІ (Володимир Титаренко) Осінній ліс завжди повитий ледь примітною легкою зажурою. Він мовчазний, трохи розчарований несподіваною тишею, холодними туманами, дрібними набридливими дощами. У лісі тиша. Тільки й чути, як поволі падає з дерев пожовкле, багряне
СМІЛИВЕЦЬ (Василь Чухліб) На вигоні — чималенький гурт дітлахів зібрався. А понад малятами височіє Віталик. Щось захоплено розказує, руками розмахує. Підійшов і Тимко до гурту, слухає. — Поїхали ми з татом у Гутленську пущу, — розказує Віталик. — Та ви, мабуть,
КВАКША ГРОЗУ НАКРИЧАЛА (Віктор Приходько) От і осінь вже чаклує у лісі. Відгуло, віддзвеніло лагідне літо. Тихо над Тясмином, сумно. Раніш, було, аж у вухах лящало від пташиного щебетання, а зараз лише коли-не-коЛи промайне якась зграйка, неголосно між собою перегукуючись, і знову тиша...
ДИВОВИЖНИЙ СНІГОПАД (Анна Рибалка) На самому вершечку стрімкої гори, зарослої лісом, стоїть хатинка. І живе там велика родина вітрів. Найстарший у ній — Північний Вітер, дідусь із довгою сивою бородою. Одягнений Північний Вітер у теплий кожух, узутий у високі чоботи, що голосно риплять
ЧОГО В ДІДА МОРОЗА БОРОДА ІЗ КУДЕЛЬКИ (Анатолій Григорук) Під самісінький Новий рік у господі в Діда Мороза об'явилися миші. — От лихо! — занепокоївся Дід Мороз.— Це ж вони до крихточки з'їдять наготовлені для дітей гостинці! Узяв Дід Мороз лантуха з подарунками і,
ОН ЯК БУВАЄ (Микола Магера) Андрійко дуже зрадів, коли над вікном, що виходило на балкон, ластівки облюбували собі куточок під домівку. Він не раз спостерігав, як пташки у дзьобах звідкілясь носили болото, соломинки і, немов справжні муляри, будували собі овальне гніздечко.
ДИКІ КАЧЕНЯТА (Василь Чухліб). Любить Тетянка плавати з татом на човні, коли Десна розливається. Бо завжди вони на щось натрапляють. Ось і зараз — пливли мимо старої верби, і враз над ними щось як фуркне. — Еге, це ж ми качку сполохали, — сказав тато. — Та он і
СТРАХОВИСЬКО ДЛЯ СНІГОВИХ БАБ (за Йорданом Радічковим) Моя скромність не дає мені багато говорити про себе. Звуся я Чів, горобець Чів. Взимку, як випаде сніг і я відчую, що холодно, стаю лютий, наче тигр, справжнє страховисько для снігових баб. Снігова баба
Тема: розповідь про синичку і горобця, який позбувся хатки. Головна думка: «Люта зима, а хатки вже нема». Мета: засудження нахабності, лінивства, немилосердного ставлення до інших. Рід літератури: епос. Жанр: казка. Вид казки: про тварин. Ознаки казки Персонажі: птахи, які
ДІВЧИНКА, ЯКА ПОСТРАЖДАЛА ЗА ПРАВДУ (Тетяна Полякова) День був на диво погожий. Я присів у парку на лавочці і спостерігав за зграйкою снігурів, які скидалися на розсипані в снігу рум'яні яблука. Дві гарненькі дівчинки посідали поруч зі мною. — І ось, розумієш, — впевнено
МАМИНІ КВІТИ (Борис Комар) Біля нашого будинку під вікнами є квітник. За квітами доглядає мама. Квіти у неї — як ні в кого. Хто йде мимо двору, неодмінно спиниться подивитися на них. Якось побачила мама, як сусідка викинула в'ялий, майже мертвий, але якийсь дивний