ПЕРЕПІЛКИ (За Наталією Пожарицькою) Улітку на лузі чи на хлібному полі можна почути дзвінку перекличку. «Підпадьом-підпа-дьом-підпадьом», — чітко вимовляє хтось у заростях високої трави. Перепілка — дика родичка домашніх курей. Строката витончена пташка величиною
КАТРУСИНІ ВИТИНАНКИ (За Зіркою Мензатюк) Сьогодні прийшла Маруся зі школи та й хвалиться: — Ми в класі готуємося до Нового року. Прикрасили вікна сніжинками. Гірко стало Катрусі, що вона вдома і на вікнах нічогісінько нема! Хіба, може, узяти та й собі поробити
МУХОЛОВКИ (За Степаном Мацюцьким) Після перших заморозків повернулися теплі, погожі дні. Осики, берези, липи вже скинули літнє вбрання, а на узліссі ще вихваляється золотистими листочками груша-дичка. А якою вродливою стала брусниця! Не хоче прощатися зі своїм зеленим листям. На
ГРА В ШАШКИ (Анатолій Григорук) У Києві, в одному з наймальовничіших куточків, що зветься Русанівкою, жила дівчинка Уля. Щоранку по сніданні Уля із своєю бабусею виходили на прогулянку подихати свіжим повітрям, чи, як жартувала бабуся, «нагуляти дівочі рум'янці».
ЧИ РОБЛЯТЬ ТАК ДРУЗІ? — Що? Не вилізу?! Хоч зараз! — Мишко рвучко повернувся і рішуче попрямував до пожежної драбини. — Мишко, не вигадуй! — намагався зупинити його Ігор.— Звісно, вилізеш. Та кому це треба? Мишко не звертав на його слова ніякої
ЧУБЧИК (За Миколою Магерою) Жили собі шпаки. Батько і мати маленьким їсти носили, співати по-шпачиному навчали. Злагода й мир панували в шпаківні. У найменшенького шпаченяти був невеликий чубчик. Тож і назвали його Чубчиком. Чубаті шпаки — дивина. Тож Чубчик так
ДВІ БІЛОЧКИ. Українська народна казка Жили собі, були собі в густому лісі, у дуплах, дві білочки. Однаково гарні, пухнасті, прудкі. Тільки не однакової вдачі. Бо одна з них увесь день трудилася: збирала горішки, гриби, жолуді. І все те складала у своїй хатинці, у дуплі дерева.
ХИТРА ЛИСИЦЯ (За Гнатом Майстренком) Блукали ми якось із лісником і Павликом по берегу озера й натрапили на лисячий слід. Його чітко було видно на піску. — Мабуть, лиска приходила воду пити, — сказав Павлик. — Ні, не воду вона приходила пити, — заперечив лісник.
ДИВОВИЖНІ ДЕЛЬФІНИ (За Лідією Андрієць) Ці великі та гарні володарі морських просторів завжди викликали в людей захоплення й подив. Про них складено більше легенд, аніж про будь-яких інших живих істот на Землі. Особливо вражають доброзичливість, спритність і розум
Тема: повчальна розповідь про собаку, який втратив крадене м’ясо. Мораль байки (головна думка): «Журись не журись, — відповіла скрекотуха, — а коли зазіхнеш на чуже, то втратиш і своє. Так тобі й треба». Мета: заклик не бути заздрісним і жадібним, не заритися на чуже
У ГОСТЯХ У ВЕСНИ (за Степаном Мацюцьким) По байраках1 ще ховаються сірі брили злежаного снігу, уночі морозець притрушує білою пудрою зелене листя осоки на болоті, а вже красується золотими сережками ліщина і на пригрітих сонцем галявинах випинаються молодими
ЯК КАТРУСЯ ЗНАЙШЛА СКАРБ (За Зіркою Мензатюк) Нема краще, як поїхати до бабусі на Полтавщину. У неї хата над річкою Сулою — давня хата, з рушниками. Прокидаєшся там, а вогонь у грубці потріскує, миготять по стелі теплі відблиски, і здається, що мов у казці, ось-ось може статися
БРИЛИК (Василь Чухліб) Мурахи поволі тягнули великий кусень кори, щоб утеплити на зиму свою хатину. Раптом почули якесь ойкання. Мурахи зупинилися: хто ж з'явився на їхній стежині? Ойкання пролунало знову і змовкло. Старий Мурах-ватажок поправив окуляри і кивнув Муравчикам, щоб
ДОБРЕ СЕРЦЕ (за Юрієм Ярмишем) Небо облягли темні хмари. Не вщухав холодний дощ. Жучок сидів під кущем глоду біля хворого коника-стрибунця. Він кутав коника в торішнє листя, щоб той зігрівся. А ще як міг веселив хворого. Жучок кумедно хапав себе за голову, махав червоними
ЗАРАЗ (Олег Буцень) Цікавою була Маринка, усе їй треба знати. Почує, наприклад, якесь нове слово — неодмінно спитає дорослих, що воно означає. Пояснять їй раз — і запам'ятає. Та трапилось Маринці одне слово, яке вона чомусь ніяк не могла зрозуміти. А слово те